Збиралися, щоправда, стати дипломатами й поїхати працювати за кордон. Але потім Іван зрозумів: не хоче він працювати на когось. Хоче бути сам собі господарем. Так, спочатку він зі своєю коханою дівчиною мріяв виїхати, почати життя з чистого аркуша. Але коли вона зникла, змінив мрію й вклав усі заощадження у виробництво. Спершу це була крихітна фірма, потім вона поступово зростала й зрештою перетворилася на солідне підприємство.
Усі ці роки поруч із ним був Микола, який теж змінив свої цілі й вирішив почати працювати з другом. І, як він вважав, не помилився.
Іван мовчки вів машину, дедалі глибше поринаючи в минуле. Ця дівчинка дуже нагадала йому Аліну.
Познайомилися вони випадково, у студентському буфеті. Він одразу помітив високу, вродливу дівчину з величезними блакитними очима й двома довгими світлими косами. Пригостив її чаєм із булочкою, вони розговорилися. Аліна навчалася на факультеті східних відносин, була без тями від китайської мови й мріяла стати міжнародною перекладачкою.
— Тебе, мені здається, помічатимуть на вулицях Китаю, — усміхався Ваня. — Висока блакитноока блондинка. Ти, до речі, можеш їм узагалі нічого не казати, а просто усміхатися.
— Ну вже ні, я говоритиму так, що вони й думати забудуть, що я іноземка! Хоча нехай помічають, мені вже не звикати бути білою вороною. Я ж у нашому селищі такою й була.
— Чому? Поводилася, чи що, погано?
