— Є на заправці кава, тільки я не можу йти, мені працювати треба. У нас кожна монета і кожна хвилинка на рахунку.
— Я оплачу тобі годину. Але якщо ти мене дуриш — поскаржуся твоєму начальникові.
— Я не дурю! Кажу ж, у вас поганий контракт. Та будь-який перекладач це зрозуміє, там просто хитро складено.
— Так, ходімо.
Дивний контракт
Іван узяв документи й попрямував до кафе. Дівчинка пішла слідом. Хоч їй і було тринадцять, але виглядала вона старшою: висока, гостроноса, з великими блакитними очима й двома довгими світлими косами, що спадали з-під старої темно-синьої шапки, вкритої ковтунцями.
Такі коси він бачив лише у своєї дівчини багато років тому. І вже тільки за них можна було покохати таку красуню. Цікаво, яка Аліна зараз? Напевно, така сама, хоча часу минуло чимало.
Іван узяв два стаканчики, сів за столик і розклав документи.
— Отже, слухаю тебе уважно, можеш подивитися ще раз.
— Гаразд.
Дівчинка зняла шапку, взяла договір і почала швидко водити очима по рядках. Іван спостерігав і думав, що вона справді щось у цьому тямить. Дівчинка морщила лоба, бурмотіла щось, а він пив каву й мовчки дивився на неї. При цьому відзначав про себе, що вловлює в ній якісь до болю знайомі риси й жести.
— Ну що там? — спитав він, коли Маша закінчила з договором.
— Усе подивилася. Ну, написано наче правильно, але якщо вивчати трохи уважніше, там є неоднозначні фрази.
— Це які, наприклад?
