Покажи мені хоч одну купюру! — Він обвів рукою безлад, на який перетворилася кімната з волі його матері. — Ти влаштувала цей цирк на очах у важливої гості, звинуватила мою дружину й у підсумку стоїш серед купи старого шмаття. Тобі треба не шафи перевіряти, а до хорошого психіатра записатися!
Ніна Семенівна стояла в центрі розгрому, і її руки дрібно тремтіли, поки очі безуспішно шукали те, що вона особисто засунула під сорочки кілька годин тому.
— Я не збожеволіла, Борю! — прошепотіла вона, втрачаючи рештки колишньої пихи. — Гроші точно були тут!
— Ти просто забула, куди їх запхала, і вирішила за звичкою зірватися на Регіні. Ходімо вниз, гостя й так уже побачила досить нашого сімейного щастя!
Борис вийшов першим, на ходу відповідаючи на черговий дзвінок, за ним прослідувала Мухіна з обличчям кам’яного сфінкса, а Груня втекла на кухню. У кімнаті лишилися тільки двоє — Регіна і свекруха, застиглі серед уламків її проваленого плану. Регіна зробила крок уперед, підійшовши так близько, що відчула запах дорогих парфумів Ніни Семенівни, який тепер здавався запахом тління.
— Ніно Семенівно, — її голос був лагідний і тихий, як шепіт змій у райському саду. — Я знайшла ваш подарунок під Борисовими сорочками. Саме там, куди ви його так дбайливо влаштували!
Свекруха завмерла, переставши навіть кліпати.
— Я переклала цей важкий конверт у сумку Ельвіри Робертівни. Вона зараз унизу, на дивані, і ваші мільйони вже гріються в її товаристві.
Ніна Семенівна скам’яніла, і обличчя її стало схоже на воскову маску з музею жахів, коли до її свідомості нарешті дійшов увесь масштаб катастрофи. Тепер у неї не було жодного доброго ходу. Підняти скандал і полізти в сумку до Мухіної означало назавжди поховати кар’єру сина й уславитися божевільною шантажисткою. Промовчати означало подарувати півтора мільйона багатій столичній пані й потім болісно пояснювати подругам, куди поділися їхні благодійні внески.
Регіна поправила зачіску й знову прибрала вигляду покірної невістки, якій нема в чому себе докоряти.
— Ходімо пити чай, Ніно Семенівно, — сказала вона з такою турботою, що в свекрухи підкосилися ноги. — Недобре змушувати Ельвіру Робертівну нудьгувати на самоті.
Свекруха побрела до виходу, намацуючи стіну з нетвердою грацією жертви побутового катаклізму, а Регіна крокувала попереду, відкрито демонструючи усмішку, яку більше не було потреби ховати. У вітальні на них чекав Борис, чиє мовчання тиснуло важче за гранітну плиту, і Мухіна, незворушно гортаючи новини й притискаючи до колін сумку з несподіваним бонусом усередині.
— Ельвіро Робертівно, — свекруха вичавила з себе усмішку, що нагадувала тріснуте по краях десертне блюдце. — Ви вже пробачте за це прикре непорозуміння. Дозвольте, я вашу сумочку на столик поставлю, а то на дивані їй якось зовсім не місце, раптом чаєм ненароком заллємо.
— Дякую, я сама впораюся. — Мухіна навіть не вшанувала її поглядом, продовжуючи вивчати екран смартфона.
— Ні, ну справді, давайте я її просто притримаю, поки ви напоєм насолоджуєтеся, у вас же там важливі папери всередині, мало що може трапитися…
