— Що ж? Шукайте! — Регіна зобразила такий переконливий надрив у голосі, що навіть Груня в коридорі витерла невидиму сльозу своїм фартухом. — Я нічого не чіпала, але якщо ви так наполягаєте, то ходімо й дивіться самі.
— От і підемо, — прошипіла Ніна Семенівна з грацією кобри, яка вже бачить свій обід у пащі.
Борис увірвався до дому в самий розпал процесії, виглядаючи так, ніби щойно пробіг марафон у діловому костюмі.
— Що тут за Содом і Гоморра? Мамо, чого ти кричиш на все селище?
— Ельвіро Робертівно, пробачте за цей безлад, я все владнаю. Борю, у мене вкрали величезну суму благодійних грошей, і я точно знаю, чиїх це рук діло!
— Мамо, ти хоч розумієш, що ти верзеш?
— Я все чудово розумію. Твоя дружина — звичайнісінька злодійка, і зараз я це доведу всьому світові. Мерщій нагору!
Вони піднялися до спальні цілою делегацією, в якій Мухіна виглядала як випадковий глядач на гладіаторських боях. Ніна Семенівна першою кинулася до шафи, з остервенінням викидаючи на підлогу стоси свіжовипрасуваної білизни, на якій ще не вистиг слід праски. Її пальці гарячково нишпорили по полицях, але знаходили лише порожнечу й запах лаванди.
— Але ж тут… я сама… тобто я хочу сказати, вона напевно сховала їх саме в цей кут! — Вона запнулася, усвідомивши, що ледь не проговорилася, і почала гарячково ритися в комоді.
— Мамо, припини цю ганьбу! — Борис стояв біля дверей, і обличчя його наливалося недобрим багрянцем.
Ніна Семенівна, вже не тямлячи себе від люті, витрушувала шухляди, і на підлогу полетіли старі Борисові труси з дурнуватими ведмедиками, які він зберігав як талісман ще з часів першої вдалої угоди. Білизна приземлилася просто на туфлю онімілої Груні.
— Господи помилуй, чого тільки не побачиш на старість літ!
Ніна Семенівна відсахнулася від Груні, ледь не знісши плечем дверний косяк.
— Мамо, досить негайно! — Борис гаркнув так, що свекруха нарешті завмерла з черговою шухлядою в руках.
— Залиш меблі в спокої, Борю, ти не розумієш, там же півтора мільйона зникло безслідно!
— Яких мільйонів, мамо, де вони?
