Почулися важкі кроки на сходах. Регіна миттю випросталася, і її обличчя набуло звичного виразу покірної втоми, властивого невістці, яка змушена прибирати за іншими. Борис увійшов із двома валізами, побачив дружину серед битої порцеляни, і його серце остаточно здалося. Він поставив речі на підлогу, підійшов до неї й обійняв так міцно, ніби намагався захистити від усього світу.
— Пробач мені за все, Регішо. Ми їдемо звідси негайно. І більше жодна душа в цьому світі не посміє тебе скривдити.
— Я знаю, Борю.
Вона лагідно погладила його по потилиці й через його плече подивилася на свекруху. Це був короткий, позбавлений будь-яких емоцій погляд, що ставив крапку в дуже довгому й виснажливому реченні.
Уже стоячи на порозі й міцно тримаючи чоловіка під руку, Регіна озирнулася востаннє. Ніна Семенівна застигла в глибині темного коридору, вбрана в якусь зім’яту домашню кофту й судомно стискаючи в руках свій конверт. У її очах плескалося усвідомлення того простого факту, що цю яму вона викопала власними руками. Регіна повільно, ледь помітно підморгнула їй із тією ніжною й отруйною солодкістю, яку може дозволити собі тільки жінка, що терпіла образи два роки й нарешті здобула право на тріумф.
Двері зачинилися, і Ніна Семенівна лишилася в цілковитій самотності серед мокрого килима, уламків колишньої величі й тиші, яка тепер безроздільно належала їй одній.
