Нарешті він вимкнув екран, повернувся до мене і важко зітхнув.
— Яно, правильно?
Я кивнула.
— Яно, я бачив тисячі спин за свою практику. Грижі, протрузії, защемлення, наслідки травм, вроджені патології, пухлини. Так от, — він зробив паузу, уважно дивлячись мені в очі, — у вашого чоловіка хребет, якому позаздрить курсант льотного училища. Він абсолютно, клінічно здоровий. Жодної патології, яка могла б викликати хронічні болі. Взагалі жодної.
Повітря вийшло з моїх легень. Я сиділа і дивилася на нього, нічого не розуміючи. Наче він говорив іноземною мовою.
— Але як же? Біль, діагноз, лікар…
— Який лікар вам це все наговорив? — м’яко запитав він.
— Аркадій Львович, прізвище не пам’ятаю.
Олексій Кирилович підійшов до столу і сів навпроти мене. Він взяв із теки аркуші з аналізами.
— А ось це, — він покрутив у руках бланк, — взагалі фільчина грамота. Тут половина показників вигадана, а ті, що реальні, перебувають у межах норми здорового тридцятирічного чоловіка. Будь-який студент-першокурсник медінституту скаже вам, що це нісенітниця. Вас розводять, дівчино.
Він вимовив це спокійно, без осуду. Але для мене ці слова прозвучали як вирок. Волосся на голові буквально стало дибки, холодний липкий піт пройняв спину. «Розводять» — одне слово, яке перекреслило пів року мого життя. Мої безсонні ночі, мої три роботи, мій страх, мою любов і жалість. Усе це було побудовано на брехні, на цинічній, жахливій брехні.
— А ліки?
— «Нейростабіл», — прошепотіла я одними губами.
— Я зараз швидко пробив по базі, — він розвернув до себе монітор комп’ютера. — У реєстрі лікарських засобів країни такий препарат не значиться, але є однойменний БАД — біологічно активна добавка. Виробництво сумнівне, продається через односторінкові сайти в інтернеті. Позиціонується як диво-засіб від усіх хвороб. Класична шахрайська схема. Коштує, я гадаю, нечуваних грошей.
Я мовчки кивнула, не в силах вимовити ні слова. У голові билася тільки одна думка. Він не просто брехав. Він змушував мене працювати на знос, щоб купувати йому вітамінки за ціною золота. Він дивився, як я вбиваюся, і продовжував грати свою роль. Він і його подільник — лікар.
— Яно, з вами все гаразд? — стурбовано запитав Олексій Кирилович.
Я підняла на нього очі. Сліз не було. Всередині все вигоріло дотла. Залишився тільки холод. Крижана, дзвінка порожнеча, яка поступово почала заповнюватися тихою, розважливою люттю.
— Так, — мій голос був твердим. — Тепер так. Дякую вам. Величезне спасибі.
Я встала, забрала теку з висновком для «космонавта» і вийшла з кабінету. Я знала, що робити.
Світ навколо змінився. Кольори стали яскравішими, звуки різкішими. Я йшла вулицею, але не бачила ні людей, ні машин. У голові була абсолютна, кришталева ясність. Зникли страх, сумніви, жалість. Залишилося тільки одне. Холодний, як сталь, намір.
Я зайшла не додому. Я попрямувала до великої цілодобової аптеки. Білі полиці, рівні ряди коробочок, тихий гул холодильників. Усе тут було підпорядковане порядку й логіці. Саме цього мені зараз і не вистачало. Я підійшла до вітрини із засобами для травлення. Мій погляд ковзав по назвах, поки не зупинився на одній. Найбільша упаковка, найсильніша дія, максимально швидкий ефект.
— Дівчино, будьте ласкаві, ось це.
Я ткнула пальцем у скло. Фармацевт, молоденька дівчина в білому халаті, з посмішкою простягнула мені коробку. У цей момент задзвонив телефон. На екрані висвітилося «Коханий». Яка іронія! Я натиснула на прийом.
— Яночко, ну ти де? — Його голос був слабким, жалібним, ідеально відіграним. — Мені так зле. Напад був жахливий після того, як ти пішла. Я думав, помру. Ти на мене злишся через піцу? Пробач мені, я був неправий, зірвався. Тільки повертайся швидше.
Я дивилася на коробку у своїй руці. На ній було написано: «Потужний проносний ефект протягом 30-60 хвилин»…
Коментування закрито.