— У моїй культурі заведено, що на першому побаченні фінансові витрати бере на себе чоловік, — відповіла я.
— А, ось воно що, — з розумінням кивнув мій супутник. — Без проблем, сьогодні рахунок оплачу я, раз у вас такі традиції. Але надалі давай ділити чеки — це раціонально, адже ми обоє працюємо й маємо зіставний рівень заробітку.
Він справді розплатився, але осад лишився дуже неприємний. Я ніяк не могла зрозуміти причину свого дискомфорту: начебто я підтримую ідеї фемінізму й виступаю за рівні права, але жіноче самолюбство було вражене.
Моя близька подруга Ліза, вислухавши цю історію, категорично заявила:
— Машко, рятуйся! Він же типовий скнара! Адекватний мужик завжди сам закриває рахунок!
Утім, я нікуди не втекла. Усі ці дрібні шорсткості Штефан із лишком перекривав своєю колосальною надійністю, прозорістю намірів і шанобливим ставленням. До слова, про звички: поки ми з’ясовували фінансові межі, я непомітно для себе переглянула свій раціон. Німці дуже трепетно ставляться до здорового харчування, і цей підхід швидко передався й мені.
Стосунки на відстані й тривожні дзвіночки
Цілий рік наш роман розвивався на дві країни. Ми по черзі літали одне до одного: я — до Штутгарта, він — до столиці. І саме в цей період почали спливати серйозні ментальні відмінності.
Напередодні Восьмого березня від Штефана надійшло повідомлення:
