Дійшовши до потрібної обшарпаної дев’ятиповерхівки на Заводській вулиці, процесія впевнено піднялася на третій поверх. На дзвінок у двері вийшла заспана Світлана із замотаним у рушник мокрим волоссям. Побачивши на порозі Віру, розлучниця ледь не втратила дар мови і спробувала зачинити двері, але міцний черевик Сергія Петровича надійно заблокував отвір.
Пред’явивши посвідчення служби безпеки, Андрій Вікторович жорстко зажадав ключі та документи від автомобіля, що незаконно утримувався. Коханка почала лепетати жалюгідні виправдання про швидке розлучення Максима, але ошукана дружина холодно обірвала цей монолог. Вона порадила дівчині усвідомити, що та зв’язалася з нікчемою, який обкрадає власну сім’ю, і наказала негайно нести ключі.
Тремтячими руками пасія винесла зв’язку і пластикову картку техпаспорта, упустивши їх від страху на підлогу. Забравши своє законне добро і перевіривши папери, молода мати розвернулася і з гордо піднятою головою пішла до ліфта. Лише опинившись усередині кабіни, вона дозволила собі глибоко видихнути напругу.
Того ж дня жадібну Людмилу Василівну нарешті випустили з камери під підписку про невиїзд. На свободу ступила зовсім інша особистість — бліда стара, що просмерділася вогкістю і чужим потом, з тремтячими руками. Дві доби в ізоляторі назавжди вибили з неї пиху, перетворивши на зламану і налякану людину.
Дійшовши до найближчої лавки біля поліцейської дільниці, пенсіонерка спробувала перевести подих, але серце відчайдушно калатало з перебоями. Раптово перед очима попливли чорні кола, а груди здавило нестерпною вагою. Втративши рівновагу, вона впала прямо на брудний асфальт, боляче вдарившись скронею, після чого світ навколо затягнуло густим туманом і приглушеними криками перехожих.
Фельдшер швидкої допомоги Микола Петрович, який прибув через дванадцять хвилин, миттєво оцінив критичність ситуації. Обширний інфаркт, ниткоподібний пульс і катастрофічне падіння тиску не залишали шансів на довгі роздуми. Пацієнтку екстрено завантажили на ноші, на ходу ставлячи крапельницю, і лікар до останнього сумнівався, що зуміє довезти її до лікарні живою.
У палаті інтенсивної терапії за її життя професійно боролися черговий лікар Кузнєцов та досвідчені медсестри Галина з Ольгою. Оплутана дротами моніторів, вимагачка балансувала на межі життя і смерті, чуючи голоси медиків немов крізь вату. Лише через годину напруженої роботи їм вдалося стабілізувати критичні показники.
Коли медсестра Галина вийшла на перекур, до неї підійшла знайома Олена з правоохоронних органів. Слово за слово, і персонал лікарні дізнався про шокуючі подробиці про особу пацієнтки, яка шантажувала хворого пенсіонера заради квартири. Повернувшись до відділення, Галина тихо переказала цю дику історію своїй напарниці Ользі.
Ставлення медперсоналу змінилося в ту ж секунду: на прохання подати води реагували з величезною затримкою, а крапельниці ставили грубо і без вибачень. Увечері лікар Кузнєцов байдуже констатував, що здоров’я старої безповоротно підірване. Сухим тоном він пообіцяв їй довічні проблеми з серцем і другу групу інвалідності, додавши, що їй дуже пощастило залишитися на цьому світі.
Дивлячись в облуплену лікарняну стелю, невдачлива аферистка роздумувала про сина та втрачену нерухомість. У пам’яті спливали принизливі сцени з камери, де її поливали супом і називали гадиною. Вперше за багато років її душу крижанів липкий, всепоглинаючий жах перед власним майбутнім…
