Багато років тому в далекому куточку Африки маленька дівчинка знайшла у високій траві виснажене левеня. Це сталося під час поїздки її родини в район Серенгеті, де доля зіткнула двох істот, однаково тендітних і самотніх. Дівчинку звали Емілі Картер.
Їй було всього вісім років, і більшу частину життя вона боролася з важким захворюванням — лейкемією. Її тіло було слабким, а волосся майже зникло через агресивне лікування, але в очах жила рідкісна, доросла рішучість. Коли вона побачила покинуте левеня, що страждало від зневоднення, вона відразу зрозуміла: якщо піти, воно не виживе.
Золотиста трава приховувала маленьке тільце, яке ледь здригалося від рідкісного дихання. Емілі опустилася на коліна, ігноруючи колючі бур’яни, що впивалися в її бліду шкіру. Вона простягнула тремтячу руку і торкнулася сухої шерсті, відчувши ледь вловиме тепло згасаючого життя.
Всупереч побоюванням дорослих і суворим правилам заповідника, левеня вирішили врятувати. Його мати, ймовірно, стала жертвою незаконного полювання, залишивши малюка на розтерзання стерв’ятникам. Завдяки сприянню лікаря-натураліста доктора Льюїса Говарда були отримані тимчасові дозволи на реабілітацію тварини.
Доктор Говард бачив у цьому зв’язку щось більше, ніж просто порятунок дикого звіра. Він помітив, як ожила сама Емілі, коли їй дозволили доглядати за цією крихітною істотою. Для дівчинки, яка звикла до лікарняних стін, це левеня стало символом її власної волі до життя.
Лева назвали Кайро — на честь міста, де Емілі проходила експериментальне лікування. Так почалася їхня спільна історія, сповнена надії та взаємної підтримки. Родина Картерів повернулася до США, на ранчо в штаті Монтана, неподалік від Біллінгса.
Там Кайро ріс: спочатку він був безпорадним дитинчам, а потім перетворився на сильного молодого лева. Батько Емілі, архітектор Деніел Картер, перебудував частину будинку в безпечний вольєр, використовуючи найміцніші матеріали. Мати, Сьюзан, яка мала ветеринарний досвід, уважно стежила за здоров’ям хижака і графіком його щеплень…
Коментування закрито.