Вона дивилася з тією особливою цікавістю, яку в селі заведено приховувати за привітним кивком. — Добрий вечір, — сказала Малена, не зупиняючись. — І вам, — відповіла Нюра, і її погляд проводжав їх до самої хвіртки.
У хаті пахло нежилим — тим сухим, трохи пилюжним запахом, який з’являється навіть за один день відсутності господині. Малена відчинила вікно на кухні, поставила сумку на стіл. Іван пройшов слідом, став біля дверного одвірка.
— Що тепер? — спитав він. Малена дістала із сумки полотнину, поклала на стіл. Розв’язала вузол, подивилася на вміст: кулони, персні, браслет із червоним каменем, вузький браслет з орнаментом.
Усе лежало тихо, як і має лежати метал. Але вона знала, що «тихо» — це не означає «спокійно». — Цього разу зроблю інакше, — сказала вона.
— Як інакше? Вона зав’язала полотнину назад, не поспішаючи. — Закопаю, — просто сказала Малена.
Іван помовчав секунду. — Але ж ти зберігала їх роками, — сказав він. — Чому тоді не закопала, було б простіше.
Вона не відповіла відразу. Взяла полотнину, переклала з краю столу ближче до середини — жест без практичного сенсу, просто руки знайшли собі заняття. — Думала, що впораюся, — сказала вона нарешті.
— Думала, що втримаю їхню силу в межах дому, що я сильніша. Вона трохи помовчала. — Не вийшло.
— Я вмію багато, але виявилося, що не все, тепер знаю точно. У цьому було щось таке, без вибачень і без самобичування, просто констатація факту, що Іван не знайшовся, що відповісти. Він просто кивнув.
— Лопата в сінях, — сказала Малена. — Яма потрібна глибока: в дальньому кутку двору, біля старої яблуні. Іван узяв лопату.
Земля під яблунею була щільна, пронизана корінням. Перші пів штика йшли важко, зі скрипом, лопата то натикалася на корінь, то ковзала по каменю. Потім стало м’якше, темніше, запах пішов інший: вологий, глибокий, справжній запах землі, якої давно не торкалися.
Іван копав методично, без поспіху. Яблуня скидала на нього рідке листя, беззвучно, одне за одним. Малена вийшла на подвір’я, коли яма була вже по коліно.
Принесла з дому шкатулку, ту саму, дерев’яну, потемнілу. Поставила на траву поруч, відкрила. Іван увіткнув лопату в землю й виліз.
Обтрусив руки об штани. Малена розв’язала полотнину. Брала кожну прикрасу по одній, повільно, двома пальцями…
