— Чудово. Я не поспішаючи зібрала сумку до пологового. Потім приготувала обід, перебрала дитячі речі й склала список, що треба докупити.
Такі прості слова Наталі боляче вдарили по його совісті. Він уже розумів, що зробить так, як вирішила мати. Вважав, що так буде краще для них із Наталею, що їхнє життя не перетвориться на вічний марафон, що вони не розгублять звичне коло спілкування, що вони й далі будуть щасливими. Але ціна, яку доведеться заплатити за це щастя, була надто високою.
Наближався час пологів. Едуард відмовився від відряджень, щоб бути поруч із дружиною, а Інга Вікторівна стала надзвичайно уважною до невістки. Одного разу, прийшовши в гості, вона сказала:
— Наталочко, я думаю, що тобі краще лягти до центру дні за два до призначеного терміну. Раптом пологи почнуться стрімко, і ми з Едиком не встигнемо приїхати. Не хочу, щоб ти наражалася навіть на найменший ризик.
Наталя здивувалася. Лікар, який вів її вагітність, не попереджав про таку можливість. Але доброзичливий тон свекрухи змусив її погодитися. За тиждень Едик відвіз дружину до перинатального центру.
— Не хвилюйся, люба, — сказав він, залишаючи її в палаті. — Я постійно буду на зв’язку й щодня приїжджатиму.
— Я зовсім не хвилююся, — усміхаючись, відповіла Наталя, оглядаючи VIP-палату. — Ти, мабуть, забуваєш, що я вагітна, а не смертельно хвора.
Але привід для хвилювання з’явився буквально того ж дня. Завідувачка, оглянувши пацієнтку, якийсь час мовчала, а потім спитала:
— Вас у поліклініці попереджали, що, можливо, знадобиться кесарів розтин?
— Ні, — здивувалася Наталя. — Мені завжди казали, що жодних проблем немає.
— Таке буває, плід може змінити своє положення перед самими пологами. Добре, що свекруха подбала про вас і наполягла, щоб в останні дні ви перебували під наглядом. Утім, усе ще може змінитися. Рідні сьогодні навідають вас?
— Звісно, Едик точно прийде, а свекруха — не знаю. У неї ж такий щільний робочий графік, — відповіла Наталя.
— От і добре, поговоримо про все ввечері.
Після відвідин кабінету лікаря Наталя відчула тривогу. Їй здалося, що Тетяна Василівна щось недоговорює. Вона ходила палатою, раз у раз поглядаючи на крихітне ліжечко, приготоване для її малечі, і уявляла, як донечка скоро займе це місце. Коли вона думала про доньку, лагідна усмішка з’являлася на обличчі, і хвилювання відступало. Едикові вона телефонувати не стала, щоб не турбувати. Може, лікарка висловила марні побоювання, і нічого серйозного немає?
Ближче до вечора Наталя помітила на алеї, що вела до корпусу, чоловіка й свекруху. Едик ніс величезний букет квітів, а Інга Вікторівна — пакет із фермерського магазину. Наталя кинулася до дзеркала, щоб хоч трохи привести себе до ладу. Вона встигла підвести очі, торкнути губи помадою й зібрати волосся у високий хвіст, а гостей усе не було. «Та куди ж вони запропастилися?» — подумала вона й знову підійшла до вікна. Надворі їх теж не було.
Вона вже збиралася набрати номер Едика, як чоловік із матір’ю в супроводі Тетяни Василівни увійшли до палати. Серце Наталі тривожно забилося.
— Здрастуй, Наталочко, як ти почуваєшся? Маєш чудовий вигляд, — заговорила свекруха першою.
Едуард простягнув квіти й обійняв дружину.
— Люба, ти тільки не хвилюйся, нам усім разом треба зараз поговорити й ухвалити рішення, — сказав він. — Розмовляли з Тетяною Василівною, і вона пропонує…
