«Суть у тому, що їй загрожує фізична ліквідація. Ви зобов’язані допомогти їй сховатися від гніву цих відморозків». «Обіцяю зробити все можливе», — твердо запевнив Роман. «Чудово. Зараз ми зіллємо вам замовника. До речі, чисто професійний інтерес: що у фурах? Щось нелегальне?» «Партія рідкісноземельних металів.
Угода державної ваги, все під грифом ‘таємно’. Розуму не прикладу, хто міг злити інфу. Скажу прямо: якби не ваше втручання, крові було б море, а я пішов би по світу. Я заморозив контракт до з’ясування особи крота». «І багато людей були в курсі маршруту?» — уточнив Іван. «Тільки я, замовник і мій перший заступник».
«Коло звузилося до однієї людини», — саркастично хмикнув юрист. «Я теж так думаю, але мені потрібні неспростовні докази. Ігор працював зі мною роками, я довіряв йому як собі. Тому я пропоную влаштувати перевірку на вошивість вашому заступникові, а заодно помножити на нуль тих, хто зазіхав на вантаж». «Як ви собі це уявляєте?» — насупився Колосов.
«У вас же лишилися підв’язки в силових структурах?» «Припустімо». «Слухайте мій план. Якщо все вдасться, ми очистимо ваш бізнес від щурів і надовго запроторимо авторитета за ґрати. І Женя зможе спати спокійно», — розписав перспективи Іван. «Я в справі», — без вагань погодився комерсант, вислухавши деталі операції.
«Схема робоча. Відчувається рука професіонала», — схвально підсумував Роман. «У житті б не подумав, що Влад здатен на таку підставу. Рідкісна мразота. Ми стільки років вели спільні справи, я йому купу проблем розрулив, а він мені ніж у спину». «Тоді рушаймо. Ви сьогодні викликаєте заступника й вносите зміни в маршрут, а я підключаю своїх колег з органів», — скомандував адвокат.
«А яка моя роль?» — втрутилася Женя. «Телефонуєш бандитові й доповідаєш, що папка з документами в тебе. Але є один нюанс. Нам треба зрозуміти, чи зіллють йому інформацію про зміну маршруту», — проінструктував Ваня. За годину вони сиділи в маленькій кав’ярні. Женя поринула в сумні спогади. Зовсім недавно вони з Сашею так само пили каву, їли морозиво й мріяли про майбутнє.
Вони й подумати не могли, що найкращий друг виявиться цинічним торговцем живим товаром. Дівчина з теплотою подивилася на Івана. Якби не цей принциповий хлопець, її кістки вже гнили б десь на турецькому березі. «Ваню, у мене немає слів, щоб висловити всю вдячність. Але скажи чесно: у тебе особисті рахунки з цим авторитетом? Ти ж ставиш на кін своє життя, зв’язуючись із такою мафією».
«Я планував цю розмову на потім. Але раз уже ми зачепили цю тему…» Іван запнувся, збираючись із думками. «Женю, я закохався в тебе як хлопчисько. Помовч, дай мені закінчити», — зупинив він готові зірватися заперечення. «Сашка ми витягнемо, це не обговорюється. Але подумай тверезо: навіщо він тобі здався?
Ти прикипіла до нього від розпачу, сплутала вдячність із великою любов’ю. Тобі просто потрібен був захисник». «Іване, давай закриємо цю тему. Це безглузда суперечка». «Що він може тобі запропонувати?» — завівся адвокат. «У нього за душею ані гроша. Ні родини, ні професії, ні даху над головою. Злидні й тавро зека?
Ти швидко завиєш від такої романтики. А я дам тобі статус, гроші й повагу. Моя кар’єра йде вгору, скоро я відкрию власну контору. Викинь його з голови й давай не псувати стосунки». «Я люблю його таким, який він є. Мені байдуже до його рахунків у банку. Моє місце поруч із ним», — непохитно заявила Євгенія.
«Дуже шкода, що ти сліпа», — процідив крізь зуби хлопець. «Ти кинеш справу на півдорозі?» — із завмиранням серця спитала вона. «Я дорожу своєю репутацією. Особисте залишається за дверима суду». Іван відвернувся до вікна, всім своїм виглядом демонструючи відчуження. Його запал зник без сліду. Женя запанікувала: а раптом ображений залицяльник вирішить помститися й злити справу?..
