У Степана перехопило горло. Це був розрахунок. Холоднокровний, цинічний розрахунок. Артем знав, як розтопити серце батька нареченої — пообіцяти назвати онука його ім’ям. І Степан майже повірив. Майже.
Запис продовжував грати. Коли прозвучали слова про інших жертв, про Ольгу, про Світлану, Надія встала і вийшла з кухні. Степан чув, як її нудить у ванній. Вона завжди була вразливою. Вона вірила в людей, у добро, у справедливість. Зараз її віра руйнувалася разом зі світом доньки.
Коли запис закінчився, в будинку повисла тиша. Страшна, мертва тиша. Така буває після вибуху, коли все вже знищено, і залишилося тільки відлуння катастрофи.
Дарина повільно підняла голову. Її очі були червоними, опухлими, але в них з’явилося щось нове, щось тверде, як сталь. Степан впізнав цей погляд, він бачив його в дзеркалі щоранку протягом тридцяти років.
— Скільки їх було? — запитала вона тихо. — Скільки жінок він убив?
— Я нарахував щонайменше трьох. Може, більше.
— І він ходить вільним?
— До сьогоднішнього дня — так.
Дарина встала. Вона більше не плакала. Сльози висохли, залишивши на щоках солоні доріжки.
— Викликай поліцію, — сказала вона. — Зараз. Негайно. Я хочу бути присутньою при його арешті. Хочу бачити його обличчя.
Степан кивнув і дістав телефон. Через двадцять хвилин біля їхнього будинку зупинилися дві патрульні машини. З першої вийшов чоловік, якого Степан знав багато років, — майор Ігор Савельєв, його колишній напарник.
— Степане, — Савельєв потиснув йому руку. — Що в тебе? Черговий сказав — терміново.
— Ігорю, мені потрібна твоя допомога. Особиста. І професійна.
Степан простягнув йому флешку із записом.
— Послухай це. І скажи, чи вистачить для арешту.
Майор Савельєв слухав запис у машині, надівши навушники. Степан стояв поруч, спостерігаючи за його обличчям. Він бачив, як змінювався вираз: від скептицизму до подиву, від подиву до жаху. Коли запис закінчився, Савельєв зняв навушники і довго мовчав. Потім подивився на Степана.
— Ти розумієш, що це не пройде в суді? Незаконний запис, без санкції, приватне стеження.
— Розумію. Будь-який адвокат розірве це на шматки. Я знаю, Ігорю. Але там три трупи. Мінімум три. Кіра, Ольга, Світлана. Якщо покопатися, знайдуться ще.
Савельєв потер перенісся.
— Припустимо, я підніму старі справи. Припустимо, знайду зв’язок. Але без прямих доказів…
— Значить, потрібні прямі докази.
— Як ти собі це уявляєш?
Коментування закрито.