У цей момент задзвонив мій телефон. Це був Дмитро. — Дімо, ти бачив, що ці тварюки пишуть?! – я не стрималася. — Бачив, Кіро, бачив, — у його голосі не було й тіні паніки. Навпаки, він звучав задоволеним. — Усе йде навіть краще, ніж я очікував. — Краще? — я не повірила своїм вухам. — Вони виставляють мене божевільною! — Чудово! — вигукнув він. — Просто чудово! Вони роблять саме те, на що ми розраховували. Вони підвищують ставки, створюють максимальний суспільний резонанс. Чим голосніше вони кричать про свою невинність і твою істерику, тим болючіше їм буде падати.
Я замовкла, намагаючись зрозуміти його логіку. — Що ти маєш на увазі? — Кіро, зараз вони виглядають жертвами. Ігор Білозоров – шляхетний патріарх, який хотів допомогти родині партнера. Володимир – нещасний наречений, кинутий біля вівтаря. А ти – злісна мегера. Публіка любить такі історії. Але що буде, коли ця ж публіка дізнається правду? Коли з’ясується, що «шляхетний патріарх» – звичайний рейдер, а «нещасний наречений» – цинічний співучасник? Ефект буде вдесятеро сильнішим. Їхня репутація, яку вони зараз так старанно відмивають, перетвориться на пил.
Я почала розуміти. — І що ми робимо? — А ми підливаємо олії у вогонь, — весело відповів Діма. — Пам’ятаєш, я казав тобі про запис однієї дуже цікавої розмови? Розмови, де Ігор Станіславович у непарламентських виразах обговорює зі своїм помічником, як саме вони будуть віджимати бізнес твого батька після весілля. У мене перехопило подих. — Так. — Так от, час зливати її. І знаєш кому? Тому самому журналісту зі «Столичного вісника», який написав про тебе найбруднішу і найбрехливішу статтю. Уявляєш його обличчя, коли він зрозуміє, що його використали, і який ексклюзив потрапив йому до рук? Він з тельбухами з’їсть Білозорових, щоб урятувати свою репутацію. Нехай вони самі запустять механізм свого знищення.
Я посміхнулася. Злість минула, змінившись холодним азартом. — Дімо, ти геній. — Я знаю, — скромно відповів він. — Просто передай батькові, щоб не нервував. Вистава тільки починається.
Минув тиждень. Медійна бомба, яку ми підклали, спрацювала ідеально. Журналіст, отримавши запис, вчепився в Білозорових мертвою хваткою. Стаття з розшифровкою розмови Ігоря Станіславовича справила ефект розірваної бомби. Маятник громадської думки хитнувся у зворотний бік з шаленою швидкістю. Тепер уже Білозорови були шахраями і рейдерами, а ми — жертвами, які посміли дати відсіч. Їхні партнери почали ставити незручні запитання, в їхній сировинній імперії запахло смаженим.
Це був ідеальний момент для вирішального удару. Ми знову зібралися в офісі Дмитра: я, батько і він. На столі перед ним лежав ноутбук, на екрані був відкритий поштовий клієнт з готовим листом. До листа був прикріплений один файл – заархівована папка з усіма доказами: документами, записами, свідченнями свідків. Адресат — Управління по боротьбі з економічними злочинами…
Коментування закрито.