Учора ви витягли мого сина з того світу, підібрали на трасі й доправили до лікарні.
Я приїхав висловити вам свою найглибшу вдячність. Дякую, що не дали людині померти. Прийміть скромну винагороду». Незнайомець недбало поклав на тумбочку товстий конверт. Дівчина перелякано замахала руками.
«Ой, ну навіщо ви так! Я ж від щирого серця допомогла. Шкода хлопця стало: весь у синцях, ледве ноги волочив у подертому одязі. До речі, як його взагалі занесло самого в ту лісосмугу?» Було очевидно, що гість не очікував такого запитання, але все ж зволив пояснити.
«Бачите, тут трапилася вкрай кепська історія. Сина викрали бандити, переховували в якомусь лісовому будиночку. Але він дивом зумів утекти й намагався дістатися додому. Будьте ласкаві, скажіть: він випадково не ділився з вами подробицями під час поїздки?» Рита здивовано похитала головою.
«Та про що ви кажете! Йому було дуже зле. Тільки стогнав від болю й назвав своє ім’я — Ілля. Оце й усе». Чоловік криво всміхнувся.
«Ну й чудово. Мабуть, це найкраща новина за сьогодні. Що ж, нам час. А конвертик залиште собі. Я знаю, що вам від начальства дісталося, тож нехай це покриє ваші фінансові втрати.
Усього доброго. До побачення». Трійця покинула помешкання, а Рита кинулася до вікна й завмерла від подиву. Біля її старенького гуртожитку вишикувалася вервечка розкішних джипів. Аж п’ять штук нарахувала.
Отакої. Дівчина розкрила пухкий пакунок і перерахувала купюри. Сума виявилася просто астрономічною для простої таксистки. Навряд чи хтось розкидатиметься такими грошима за просту подяку. Вона глибоко замислилася.
Сон як рукою зняло. «Ні, тут справа нечиста. Почнімо з того, що цей пихатий тип зовсім не скидається на вбитого горем батька. Ані найменшої іскри тривоги за рідну кров в очах. Лише крижаний розрахунок.
Люблячі родичі так себе не поводять. По-друге, чого б це йому так наполегливо випитувати, чи не встиг хлопець чогось розповісти? Виходить, є що приховувати? Ну і по-третє, звідки цей ділок так оперативно вирахував мою адресу? І яка справжня мета його візиту?
Отже, ці пачки купюр — не премія за порятунок, а гонорар за моє мовчання? Ну вже ні. Треба терміново мотнутися в палату до Іллі й провідати його… Зрештою, треба розпитати самого постраждалого про всі деталі. До того ж сьогодні видався законний вихідний.
Дорогою Маргарита купила гостинців і попрямувала просто до травматології, куди вчора привезла побитого. Однак на порозі її розвернули. Дівчина була збита з пантелику. «Але на якій підставі мені забороняють провідати людину? Я буквально на пару хвилин.
Дізнаюся про самопочуття й одразу піду. Зробіть виняток, дуже вас благаю». На шум спустився сам головлікар і крижаним тоном відкарбував: «На жаль, правила для всіх однакові, ми не можемо пропустити вас до пана Митрофанова. Уночі його стан різко погіршився, він упав у кому й переведений до реанімації. Стороннім туди категорично не можна.
І вам краще залишити відділення. Перепрошую». Відвідувачка остовпіла від таких новин. «Як же так сталося? Учора він, звісно, ледве тримався на ногах, але все ж був при свідомості.
А тепер раптом упав у кому? Який у нього діагноз, відповідайте?» Завідувач роздратовано відмахнувся: «З якої це радості я маю перед вами звітувати? Ви йому ким доводитеся?» «У палаті безвідлучно чергує його батько.
Він у курсі всіх нюансів. Щойно динаміка стане позитивною, родичі дадуть вам знати. На цей момент шанси на одужання мінімальні. У мене немає часу вести з вами порожні балачки, інші хворі чекають. Усього доброго».
Дівчина похнюпилася й, ковтаючи сльози, попрямувала до виходу ні з чим. Раптом у спину її гукнула постова медсестра. Вона хутко затягла Риту в порожню підсобку й зашепотіла скоромовкою: «Не вірте жодному слову нашого шефа. Ви ж наречена цього бідолахи?»
«Я відразу так і зрозуміла. Тут кояться дуже темні справи. Немає в нього ніякої коми. Хлопця просто глушать сильнодійними препаратами. Хто і навіщо віддав такий наказ — загадка.
Але до мене дійшли чутки, що той солідний пан, який назвався його батьком, заніс нашому начальнику великого хабаря й зажадав, щоб пацієнт уже ніколи не покинув стін цієї клініки. Зовсім. Я ж особисто вчора зашивала його рани. Там не було нічого загрозливого для життя. Наш керівник — людина азартна…
