Єгор, звісно, не зрозумів, але сперечатися не став.
А за кілька днів уранці Артемові принесли конверт. Усередині лежали документи на велику подорож для двох. Тривалий маршрут різними красивими місцями, проживання, дорога, харчування — усі витрати були оплачені.
До документів була додана записка.
«Артеме й Даріє, нехай ця подорож стане для вас початком найсвітлішої сімейної дороги. Ще раз бажаю вам щастя і дарую весільну поїздку. Не сперечайтеся й не відмовляйтеся: все вже вирішено.
Я їду до сина. Розгляд справи із сестрою вирішила припинити. Думаю, вона вже досить покарана тим, що зробила і що тепер носитиме в собі.
Дуже сподіваюся побачити вас під час вашої подорожі. Обіймаю вас обох.
Завжди ваша, Олена».
Артем довго тримав записку в руках. Потім покликав Дарію. Вона прочитала, притиснула долоню до губ і подивилася на нього очима, повними сліз.
— Поїдемо? — спитав він.
— Поїдемо, — тихо відповіла вона.
І в ту мить Артем раптом зрозумів, що інколи дорога, на яку виїжджаєш без особливих надій, може привести не лише до страху, болю й чужої біди. Інколи саме на такій дорозі людина знаходить те, чого шукала все життя.
