— Таню, ти послухай тата. Соня ж зможе жити без нападів.
— А дорого це?
Іван Петрович подивився на неї здивовано:
— Це питання взагалі тебе не повинно хвилювати. Ти ж у сім’ї.
Таня була в лікарні з Сонею. Операція пройшла добре, і їм пообіцяли, що за два тижні вони точно опиняться вдома. Вдома… І Таня зараз уже не розуміла, де її дім насправді. Стас дзвонив часто, і вони довго розмовляли. І з нею, і з Сонею, та й узагалі. Тані здавалося, що вони знайомі сто тисяч років.
А час минав. Рік закінчиться швидко, і ось що тоді? Таня поки що й думати не хотіла про це.
Вони повернулися додому надвечір. Приїхав за ними Іван Петрович. І був при цьому досить похмурий.
— Щось трапилося?
— Навіть не знаю, як сказати. Стас п’є другий день.
— Як? Він же в принципі не п’є.
— Ось так. Місяць на тренажері позаймався, психанув, сказав, що нічого не виходить.
Таня увійшла до кімнати. Стас сидів без світла. Вона увімкнула люстру, стала збирати все зі столу.
— Ти куди це?
— Пити більше не будеш.
— Це чому?
