— Таню, ти така вразлива, тобі краще не знати. Ти, до речі, подивися, що в мене є ще.
І він дістав повну копію її сукні, тільки зовсім маленьку.
— Соню, підеш приміряти?
Донька верещала так, що їм довелося вуха заткнути.
Потім була примірка. Маленька принцеса поважно крокувала кімнатою в гарній сукні. У якийсь момент Таня повернулася і помітила Стаса. Він був біля відчинених дверей своєї кімнати. Дивився на Соню і ледь-ледь усміхався.
Кімната доньки тепер перебувала поруч з їхньою спальнею. Їхня спальня… Таня й уявити не могла, що буде тепер. Іван Петрович запропонував їм поїхати в заміський будинок, але Стас заперечливо хитнув головою:
— Дякую, тату, ми й удома.
Ліжко було величезним. Стас був далеко і начебто чіплятися до неї не збирався. Тож Таня, яка збиралася було не спати всю ніч, досить швидко заснула.
Минув тиждень. Вони зі Стасом навіть розмовляли іноді вечорами. Він і справді виявився неймовірно розумним, а спроб зазіхнути на неї не робив. І Таня потихеньку стала заспокоюватися.
Якось уночі вона підхопилася. Щось трапилося, у неї калатало серце. Таня кинулася в кімнату доньки. Ну так і є, Сонечку мучив напад.
— Стасе, допоможи, виклич швидку!
Він уже в кріслі з’явився у дверях. Швидко схопив телефон, а за хвилину прибіг заспаний Іван Петрович:
— Я зателефоную Олексію.
Лікарі на швидкій були їй незнайомі. Напевно, сюди їздили зовсім інші швидкі. Он, костюми в них які, апаратура. А потім приїхав сімейний лікар. Лікарі довго радилися після того, як напад закінчився. Таня була з донькою, Стас перебував поруч. Він тримав руку дівчинки у своїй.
— Тетяно, давно це в неї?
