Не було фінальної крапки.
Але й колишньої стіни в ній уже не було.
Олеся довго дивилася на Романа. Потім повільно відсунула порожню чашку до середини столу.
Жест був маленький. Майже непомітний.
Але він його побачив.
— Замовте мені ще кави, — сказала вона.
Це не було початком, вимовленим уголос.
Не було прощенням.
Не було романтичною розв’язкою, де все погане раптом виявляється потрібною дорогою до хорошого.
Це була просто ще одна чашка кави.
Ще трохи часу.
Кілька хвилин, які Олеся вирішила не відбирати в цієї зустрічі.
Роман покликав офіціанта. І вперше від того ранку біля клініки між ними з’явилося щось, не схоже ні на провину, ні на образу, ні на потребу захищатися. Це був час. Справжній. Не куплений, не вибитий, не випрошений.
Просто даний.
За вікном шуміло місто. Машини зупинялися біля світлофора. Люди проходили повз, хтось поспішав, хтось сміявся, хтось розмовляв телефоном. Світ не став добрішим лише тому, що двоє людей за маленьким столиком спробували сказати одне одному правду.
Але іноді й цього достатньо.
Не щоб усе закінчити.
Щоб щось могло початися інакше.
Кілька тижнів по тому Віра Іванівна йшла проходом невеликої зали поруч із сином.
На ній була світла сукня — проста, м’яка, напрочуд їй пасувала. Обличчя здавалося молодшим, ніж у палаті 407, де вона колись тримала Олесю за руку так, ніби чіплялася за саме життя. Роман ішов поруч повільно, підлаштовуючись під її крок. Не квапив. Не тримав надто міцно, щоб не позбавити її гідності. Просто був поруч — саме так, як вона чекала від нього багато років.
Олеся стояла біля краю проходу.
У світлій сукні, зі зібраним волоссям і тим спокійним виразом обличчя, який не приховував хвилювання, а лише дбайливо втримував його. Вона дивилася на Віру Іванівну, і в грудях піднімалася така тиха ніжність, що хотілося водночас усміхатися й плакати.
Коли літня жінка проходила повз, вона зупинилася на секунду.
Нічого не сказала.
Лише взяла Олесю за руку й стиснула один раз.
Так само, як тоді, в лікарняній палаті.
Тільки тепер у цьому жесті не було страху.
Було життя.
І Олеся стиснула її пальці у відповідь.
