На вулиці було свіжо і порожньо. Місто тільки прокидалося, небо на сході починало світлішати. Катя дійшла до зупинки і сіла в першу маршрутку, яка йшла в бік центру. Їй потрібно було спочатку заїхати в дитячий магазин, не можна ж прийти з порожніми руками.
У маршрутці вона дістала телефон і відкрила чат з Оленою. Останнє повідомлення було дводенної давності: «Катю, я вже як слон, не можу чекати, коли вже цей пузан вилізе». Катя тоді відповіла смайликом і побажанням терпіння.
А тепер набрала: «Оленко, вітаю! Скоро приїду, хочу побачити малюка. Як ти? Як усе пройшло?»
Відповіді не було, напевно, сестра спала або телефон був вимкнений.
Катя відкинулася на сидіння і подивилася у вікно. За склом миготіли ще сонні вулиці, рідкісні перехожі, зачинені магазини. Вона думала про Олену. Вони були близькі в дитинстві, різниця всього чотири роки, і Катя, як старша, завжди опікувалася молодшою. Водила до школи, допомагала з уроками, заступалася перед батьками, коли Олена шкодила. Олена була жвавою, непосидючою, вічно влипала в якісь історії. Катя, навпаки, тиха, слухняна, правильна.
Потім вони виросли. Катя закінчила інститут, влаштувалася бухгалтером у будівельну компанію. Робота не сказати щоб улюблена, але стабільна, з нормальною зарплатою. Вона знімала квартиру, збирала на власне житло. А потім померла бабуся і залишила їй трикімнатну квартиру в старому будинку недалеко від центру. Спадок дався непросто — були якісь суперечки з далекими родичами, але в підсумку квартира дісталася Каті. Бабуся завжди казала, що залишить житло внучці, бо та допомагала їй, відвідувала щотижня, возила до лікарів.
Олена на той час уже працювала адміністратором у салоні краси, знімала кімнату разом із подругою. Сестри бачилися рідко, у кожної було своє життя, свої справи. Зідзвонювалися, іноді зустрічалися на сімейних святах, але та близькість, що була в дитинстві, кудись зникла. Катя іноді сумувала через це, але розуміла, що так буває. Люди дорослішають, віддаляються.
Два роки тому Катя вийшла заміж за Андрія. Він переїхав до неї в квартиру; у нього була тільки маленька однокімнатна на околиці, яку він здавав, щоб отримувати додатковий дохід. Весілля було скромним, чоловік тридцять гостей. Олена була дружкою, веселилася, пила шампанське, казала, що Каті пощастило з чоловіком.
Після весілля Олена стала частіше заїжджати в гості. То просто так, попити чаю, то з подругою, то сама. Катя раділа: може, сестри знову стануть ближчими. Вони сиділи на кухні, розмовляли про роботу, про особисте життя Олени, яке було сповнене романів і розставань. Олена сміялася, розповідала анекдоти, скаржилася на мужиків. Андрій зазвичай закривався в кімнаті за комп’ютером, казав, що жіночі розмови його не цікавлять.
А потім, приблизно рік тому, Олена раптом оголосила, що вагітна. Катя навіть не знала, що в сестри хтось серйозний є. Виявилося, зустрічається з якимось хлопцем, Славою, місяці три вже. Вагітність була несподіваною, але Олена вирішила народжувати.
— Мені вже двадцять вісім, — казала вона тоді, сидячи на Катиній кухні і притискаючи до губ чашку з чаєм. — Пора вже. Слава не проти, каже, одружимося після пологів.
Але Слава чомусь зник місяців через два. Просто зник, перестав відповідати на дзвінки. Олена ридала, Катя втішала. Батьки забрали молодшу доньку до себе, але Олені було неспокійно, вона постійно сварилася з матір’ю, казала, що та її душить опікою. Катя пропонувала пожити у них з Андрієм, місця вистачало — трикімнатна квартира. Але Олена відмовилася, сказала, що не хоче заважати молодій сім’ї. Так і жила з батьками до самих пологів.
Маршрутка зупинилася в центрі. Катя вийшла і попрямувала до дитячого магазину, який уже відчинявся. Усередині пахло новими іграшками та дитячою косметикою. Очі розбігалися від розмаїття: крихітні комбінезончики, шапочки з вушками, м’які іграшки, брязкальця, пляшечки.
— Дівчино, вам допомогти? — до неї підійшла продавчиня, молода жінка з привітною посмішкою.
— Так, мені потрібен подарунок для новонародженого. Хлопчик, щойно народився.
Продавчиня закивала і почала показувати варіанти. Катя вибрала м’якого плюшевого ведмедя, набір із трьох бодіків із кумедними написами і красиве брязкальце. Потім взяла ще коробку цукерок для Олени — та завжди любила солодке. Розплатившись, Катя вийшла з магазину з пакетом подарунків. На душі було легко й радісно.
Племінник. Маленька людина, яка тільки вчора ще не існувала в цьому світі, а тепер з’явилася. Вона уявила, як триматиме його на руках, як він ростиме, робитиме перші кроки, говоритиме перші слова. Може, вона стане для нього улюбленою тіткою, яка балуватиме подарунками і захищатиме від батьківських повчань.
Катя дістала телефон і набрала номер Андрія. Слухавку він узяв не відразу, на п’ятому гудку.
— Так? — у слухавці почувся його голос, трохи роздратований.
— Андрію, я купила подарунки, їду в пологовий. Ти на роботі вже?
— Їду. Слухай, я передзвоню, добре? Зараз за кермом.
— Гаразд. Увечері розповім, як усе.
— Угу. Бувай. — Він відключився.
Катя сховала телефон назад у кишеню. Андрій ніколи не був багатослівним, особливо вранці. Нічого страшного. До пологового будинку було хвилин двадцять пішки. Катя не поспішала, насолоджуючись ранковою прогулянкою. Місто прокидалося, відчинялися магазини, тротуарами йшли люди на роботу, в кафе запалювалося світло.
Катя думала про те, що скоро, можливо, і в них з Андрієм буде дитина. Вони поки не поспішали, але й не оберігалися особливо. Як вийде, так вийде. Андрій казав, що дітей хоче, але пізніше, коли більше зароблять, коли він отримає підвищення на роботі. Катя іноді уявляла себе мамою. Їй подобалося дивитися на молодих жінок з візочками, на дитячі майданчики, де вовтузилися малюки. Але страшно було раптом не впоратися. Раптом не зможе бути хорошою матір’ю? У неї не було досвіду, крім того, що вона няньчилася з Оленою, коли та була маленькою. Але тоді Катя сама була дитиною.
Втім, зараз вона відчувала себе готовою. Робота стабільна, квартира своя, чоловік поруч. Може, час і справді задуматися серйозно. Вона навіть зраділа цій думці. Коли побачить Олену з малюком, обов’язково розповість їй про свої плани. Сестра зрадіє, напевно. Діти ростимуть разом, може, дружитимуть.
Катя звернула на знайому вулицю. Пологовий будинок був уже близько, вона бачила його сірі стіни за деревами. Стара радянська будівля, трохи обшарпана, але з хорошою репутацією. Катя знала, що сама народилася в цьому пологовому. Мама потім розповідала, що пологи були важкі, більше доби мучилася. А з Оленою все пройшло швидко, за три години впоралася.
Біля воріт пологового будинку вже юрмилося кілька людей, мабуть, теж прийшли відвідати родичок. Жінки з пакетами, один чоловік з величезним букетом троянд. Усі чекали, коли почнеться час відвідувань. Катя подивилася на годинник — ще пів години.
Вона притулилася до паркану, поставивши пакет з подарунками на землю. Ноги втомилися від ходьби, хотілося присісти. Але лавок поблизу не було. Катя дістала телефон, хотіла погортати новини, але помітила, що батарея майже сіла. Треба було зарядити вранці.
Поруч із воротами, на невеликій бетонній тумбі, сиділа циганка. Молода, років двадцяти п’яти, у яскравій довгій спідниці та пошарпаній куртці. На руках у неї був згорток — загорнуте в полинялу ковдру немовля, очевидно. Перед циганкою на землі стояла картонна коробка з кількома монетами…
Коментування закрито.