— Я бачила їх раніше, — циганка колихала немовля. — Бачила, як він цілував її в машині. Кілька разів бачила, коли тут сиділа. Зрозуміла, що ти нічого не знаєш, коли ти підійшла.
— Чому ви мені допомогли? — запитала Катя. — Ви ж мене не знали.
Циганка посміхнулася.
— У мене сестра теж відняла чоловіка. Давно. Знаю, як це. Думала, нехай хоч у тебе буде час підготуватися, не так боляче буде.
— Простягнула… — Катя збилася, дістаючи гаманець. — Візьміть, будь ласка.
Циганка похитала головою.
— Не треба.
— Треба, — Катя поклала гроші в коробку. — Дякую вам. Правда.
Циганка кивнула.
Катя встала, пішла до будинку. Обернулася: циганка дивилася їй услід, колихаючи немовля. Вдома Катя розібрала сумки, приготувала вечерю. Сіла біля вікна з чашкою чаю. За вікном темніло. Місто запалювало вогні.
Вона думала про минулий місяць. Про те, як мама дзвонила, кричала, звинувачувала в жорстокості. Про те, як Олена надсилала повідомлення з чужих номерів, благала пробачити, казала, що це все Андрій її спокусив. Про те, як Андрій намагався повернутися, казав, що це була помилка, що він любить тільки Катю. Вона не відповіла на жоден дзвінок. Не пустила жодного з них у своє життя.
Катя встала, підійшла до полиці. Дістала альбом з фотографіями. Відкрила на першій сторінці: ось вона маленька, з Оленою на руках. Ось вони разом у школі. Ось випускний Олени, Катя стоїть поруч, обіймає сестру за плечі. Вона закрила альбом, прибрала назад на полицю. Минуле залишилося в минулому. Попереду нове життя. Самотнє, але чесне. Без зради, без брехні.
Катя вимкнула світло, лягла спати. За вікном шумів місто, десь грала музика, хтось сміявся. Вона заплющила очі і вперше за довгий час заснула спокійно.
Коментування закрито.