— Все чудово. Слухайте, питання дивне, але ви нікому не розповідали про мою машину? Я маю на увазі стороннім людям.
Пауза.
— Розповідав. На форумі колекціонерів згадав, що бачив рідкісний екземпляр в ідеальному стані. Але без подробиць, без імен, без адрес. Просто як факт. А що сталося?
— Мій брат дізнався про машину. Подає до суду, вимагає перегляду спадщини.
— Чорт, Олексію, вибачте, якщо я якось…
— Ні-ні, ви ні в чому не винні. Просто намагаюся зрозуміти, звідки витік.
— Можу припустити. Форуми колекціонерів — це досить вузьке коло. Якщо ваш брат цікавиться раритетними автомобілями або знає когось, хто цікавиться, інформація могла дійти до нього.
— Віктор не цікавиться машинами. Він взагалі нічим не цікавиться, крім грошей.
— Тоді, можливо, хтось з його оточення бачив мої пости і повідомив йому. Вибачте, Олексію. Я справді не думав, що це може створити проблеми.
— Все в порядку. Дякую за чесність.
Олексій відключився. Значить, так. Віктор дізнався про машину через знайомих у світі колекціонерів і вирішив, що має право на неї. Жадібність. Звичайна людська жадібність.
Олексій повернувся до роботи, але думки плуталися. Суд. Він ніколи не судився ні з ким. Не знав, як це відбувається, що потрібно робити. Потрібен адвокат. Хороший адвокат, який спеціалізується на спадкових справах.
В обідню перерву він погуглив, знайшов кілька юридичних контор з хорошими відгуками. Зателефонував в одну з них, записався на консультацію на вечір.
Адвокат, чоловік років сорока з проникливим поглядом і впевненими манерами, вислухав історію Олексія, вивчив документи.
— Справа проста, — сказав він, відкинувшись у кріслі. — Заповіт складено правильно, завірено нотаріусом, ви вступили в спадщину за законом. Ваш брат не має підстав вимагати перегляду.
— Тоді чому він подає до суду?
— Тому що може. У нашій системі будь-хто може подати позов з будь-якого приводу. Інше питання — чи виграє він? Я думаю, що ні.
— А якщо виграє?
Адвокат знизав плечима.
— Малоймовірно. Але теоретично суд може визнати розподіл несправедливим, якщо доведуть, що один зі спадкоємців отримав непропорційно велику або меншу частку. Однак у вашому випадку заповідач сам визначив, кому що дістанеться. Це його право.
— Значить, переживати не варто?
— Я б не сказав. Ваш брат найняв юристів, значить, у нього є якась стратегія. Можливо, він спробує довести, що заповіт складено під тиском, або що заповідач був не при здоровому глузді, або що вартість майна була оцінена неправильно.
— Дід був абсолютно притомним до самого кінця. Заповіт склав за рік до смерті у нотаріуса, з медичною довідкою про дієздатність.
— Це добре. Значить, з цього боку підкопатися складно. Залишається оцінка майна. Ви переоцінювали гараж після отримання спадщини?
— Ні. Тільки машину, яка в ньому стояла.
— А ваш брат знає про машину?
— Тепер знає.
— Ось у цьому може бути проблема. Якщо він доведе, що машина є частиною спадщини, яка мала бути оцінена при складанні заповіту, він може вимагати перерозподілу.
Олексій насупився.
— Але машина належала дідові. Він мав право розпорядитися нею як хотів.
— Правильно. Але якщо в заповіті не було згадано про машину, а тільки про гараж, то формально машина могла бути випущена з уваги. Це юридична лазівка.
— Що мені робити?
— По-перше, готуватися до суду. Я буду вас представляти, підготую захист. По-друге, не продавати і не дарувати машину до рішення суду — це можуть вважати як спробу приховати майно. По-третє, зібрати всі докази того, що дід хотів залишити машину саме вам.
— У мене є лист від діда. Він написав мені, пояснив, чому залишив гараж і машину мені.
Адвокат пожвавішав.
— Лист? Це чудово. Принесіть на наступну зустріч. Це сильний доказ волі заповідача.
Вони домовилися про гонорар, обговорили деталі. Адвокат взявся за справу. Олексій вийшов з контори з важким почуттям. Віктор. Рідний брат. Подає до суду, щоб відібрати останнє, що залишилося від діда.
Він дістав телефон, знайшов номер брата, набрав. Довгі гудки. Нарешті Віктор відповів.
— Так?
— Це я, Олексій.
— А, Льохо, що хотів? — голос байдужий, майже нудьгуючий.
— Хотів запитати, якого біса ти подаєш на мене до суду?
— О, ти вже в курсі. Швидко працюють. — Віктор посміхнувся. — Слухай, Льохо, це нічого особистого. Просто бізнес.
— Бізнес? Ми брати, Вітю!
— Саме так. І саме тому я думав, що ти вчиниш по-братськи. Поділишся тим, що дісталося тобі незаслужено.
— Незаслужено? Дід залишив мені гараж за заповітом.
— Гараж, так. Але він не знав, що в гаражі стоїть машина вартістю кілька мільйонів. Якби знав, розпорядився б інакше.
— Він знав. Він сам її туди поставив. Він доглядав за нею все життя.
— Ну, це ти так говориш. А докази є?
— Є. Лист від діда, де він усе пояснив.
Віктор помовчав.
— Лист? Який лист?
Коментування закрито.