— Так, Ваша честь. — Адвокат Олексія встав, дістав з папки листа діда. — Лист заповідача, адресований Олексію Громову, в якому він детально пояснює історію автомобіля і причини, з яких заповів його саме йому.
Суддя взяла листа, прочитала. Читала довго, кілька сторінок. Віктор нервово постукував пальцями по столу. Нарешті суддя підняла очі.
— Проводилася експертиза справжності листа?
— Так, Ваша честь. Ось висновок експерта-почеркознавця. — Адвокат передав документ.
Суддя вивчила висновок. Лист визнано справжнім. Написано рукою Петра Михайловича Громова. Вона подивилася на адвоката Віктора.
— Що скажете?
Адвокат Віктора встала.
— Ваша честь, наявність листа не скасовує того факту, що в заповіті автомобіль не згадано. Лист – це приватне листування, що не має юридичної сили.
— Лист має силу доказу волі заповідача, — заперечив адвокат Олексія. — У ньому чітко сказано, що автомобіль призначався Олексію Громову, але не був включений до заповіту, тому що автомобіль знаходився в гаражі, який був включений до заповіту.
Суддя підняла руку, зупиняючи суперечку.
— Досить. Я вивчу всі матеріали справи і винесу рішення. Засідання відкладається на два тижні.
Вона стукнула молотком. Засідання закінчилося.
Олексій встав, відчуваючи спустошення. Невизначеність. Ще два тижні чекати.
Віктор підійшов до нього в коридорі.
— Льохо, востаннє пропоную, давай домовимося. Три мільйони тобі, два мені. По-братськи.
— Не домовимося.
— Впертий ти. Як був невдахою, так і залишився. Навіть коли тобі пощастило, ти примудряєшся все зіпсувати.
— Пішов ти, Вітю.
Олексій розвернувся і пішов геть. Віктор крикнув услід:
— Ще пошкодуєш. Я не зупинюся.
Олексій не обернувся. Вийшов з будівлі суду, сів на лавку. Дістав сигарети. Він не курив років п’ять, але зараз дуже захотілося. Закурив, затягнувся, закашлявся.
Адвокат сів поруч.
— Не переживайте. Все йде добре. Лист – це сильний аргумент. Суддя врахує його. А якщо не врахує, тоді будемо оскаржувати. Але я думаю, рішення буде на вашу користь.
Олексій кивнув, не дуже вірячи. Два тижні. Ще два тижні невідомості.
Він повернувся на роботу, намагався відволіктися. Машини, клієнти, рутина. Але думки постійно поверталися до суду, до Віктора, до машини. А що, якщо він програє? Що, якщо суддя вирішить, що Віктор правий? Доведеться продати машину? Віддати гроші братові?
Ні. Цього не буде. Він не дозволить.
Увечері Олексій поїхав у гараж. Відчинив, зайшов, сів у машину. Поклав руки на кермо, заплющив очі.
— Діду, – прошепотів він, — якщо ти мене чуєш, допоможи. Не знаю, що робити. Віктор хоче забрати машину. А я… я не можу її віддати. Це все, що в мене залишилося від тебе.
Тиша. Тільки гудіння вітру за стінами гаража. Олексій розплющив очі. Звичайно, дід не відповість. Його немає. Є тільки пам’ять, тільки машина, тільки лист. Але може, цього достатньо?
Він завів мотор. Прогрів, увімкнув передачу, повільно виїхав з гаража. Поїхав нічним містом. Повільно, не поспішаючи. Машина йшла плавно, впевнено. Перехожі оберталися, показували пальцями. Раритет на дорозі – це рідкість.
Олексій крутив кермо, перемикав передачі, слухав бурчання мотора і поступово заспокоювався. Машина діяла на нього як ліки, як терапія. Дід їздив на ній десятки років. Їздив і був щасливий. Може, і він може бути щасливий.
Олексій повернувся в гараж через годину. Поставив машину, накрив брезентом. Зачинив гараж. Йшов додому пішки, думаючи. Думаючи про те, що буде після суду. Якщо виграє, почне нове життя. Відкриє свій автосервіс, буде реставрувати старі машини. Це те, що йому подобається, те, в чому він хороший. Якщо програє… ну що ж, знайде інший шлях. Не здасться. Не опустить руки. Дід вірив у нього, і він не підведе.
Два тижні тягнулися болісно. Олексій ходив на роботу як уві сні, механічно виконуючи завдання. Григорович кілька разів цікавився, чи все в порядку, але Олексій відмахувався. Мовляв, проблеми особистого характеру, скоро вирішаться.
Вечорами він їздив у гараж, проводив час з машиною. Полірував кузов, перевіряв усі системи, просто сидів за кермом, думаючи. Іноді виїжджав покататися нічним містом — це заспокоювало, допомагало зібратися з думками.
На форумі власників раритетних автомобілів він продовжував спілкуватися з людьми, ділитися досвідом, питати поради. Кілька людей писали в особисті повідомлення з пропозиціями купити «Побєду», суми називали вражаючі, до семи мільйонів. Але Олексій навіть не розглядав ці пропозиції. Машина не продається. Ніколи.
У середу, за день до суду, йому зателефонував адвокат.
— Олексію, є новини. Сторона позивача подала додаткові матеріали.
— Які матеріали?
Коментування закрито.