Після цього праведного суду всі жителі села дружно вирішили відновити зруйновану могилу Зайнаб. Молодий чоловік, чиє серце назавжди належало їй, почав приходити туди щоночі, щоб із любов’ю облагородити місце її спокою. Він виклав навколо гарне біле каміння і посадив ті самі квіти, які за життя так любила Зайнаб. У головах він установив акуратну табличку з зворушливим написом: «Зайнаб. Дочка доброчесна і нескінченно благородна, яка, незважаючи на сувору бідність, зуміла зберегти свою справжню людяність».
З того самого дня всі жителі села назавжди засвоїли той життєвий урок, який мимоволі дала їм Зайнаб. Вони глибоко усвідомили, що ні великі гроші, ні високе становище в суспільстві не визначають справжню цінність людини; її визначають лише людяність, доброта і незаплямована честь. Деякі місцеві жителі розповідали, що ночами вони часто відчували тонкий і прекрасний аромат троянд, що виходив прямо від її доглянутої могили. А юнак, який кохав її, щоночі щиро молився: «Зайнаб, я всім серцем сподіваюся, що зараз ти перебуваєш у кращому зі світів. Я клянуся Всевишнім, що ніколи не забуду тебе».
Через рівно один рік важкої, виснажливої праці та щоденного публічного каяття, Муртаза знову прийшов на кладовище і побачив відновлену могилу Зайнаб, яка для всіх стала справжнім символом торжества справедливості та людяності. Він повільно підійшов до надгробка, його очі знову наповнилися сльозами, і він тихо прошепотів: «Зайнаб, я молюся про те, щоб Всевишній простив мене. Тільки пройшовши через усе це, я нарешті зрозумів, що людяність — це найважливіше, що є на світі».
Ця трагічна історія стала великим уроком для всіх нас. Вона доводить, що багатство і статус ніколи не зможуть визначити справжню цінність душі. Людяність, благородство і честь — ось те єдине, що робить нас справжніми людьми. Зайнаб, яка прожила коротке життя в крайній нужді, стала вічним символом непохитної віри і справедливості. А Муртаза, який володів усіма багатствами світу, але втратив свою людяність, отримав найсуворіший, але заслужений урок від самого життя.
Ця історія вчить нас того, що абсолютно кожен наш вчинок безпомилково відображає нашу справжню природу, і ми зобов’язані за будь-яких обставин зберігати свою гідність і честь. Батько того самого юнака, який так віддано кохав Зайнаб, будучи чесною і справедливою людиною, одного разу сказав: «Я завжди буду стояти на варті справедливості». Жителі села довели це на ділі: вони вирішили, що злочинець має бути покараний, і в підсумку він поніс своє справедливе покарання, ставши живим прикладом для всіх наступних поколінь.
Нехай ця історія стане важливим нагадуванням для кожного з нас, адже вона містить глибокий життєвий урок про крихкість і величезну цінність справжньої людської душі.
Коментування закрито.