— Ритулю, я знаю, ми не завжди ладнали, — сказала Ніна на одному з таких обідів, відвівши дочку на кухню, поки Артур дивився футбол. — Але ми ж сім’я. Дідусь би хотів, щоб ми трималися разом.
Маргарита дивилася в ці турботливі очі і бачила жінку, яка п’ятнадцять років обкрадала діда, оголосила його божевільним і тепер намагалася привласнити його будинок. Вона посміхнулася у відповідь:
— Звичайно, мамо. Сім’я — це головне.
Дід вчив її терпінню. У шахах виграє не той, хто робить блискучі ходи, а той, хто не робить помилок. Чекай, поки противник помилиться.
У четвер вранці зателефонувала Бондаренко. Голос спокійний, діловий:
— Маргарито Вадимівно, сьогодні виконуємо постанову про затримання.
Обох взяли одночасно, о сьомій ранку. Деталі Маргарита дізналася пізніше. Ніна відчинила двері в халаті, з чашкою в руці — мабуть, тільки встала. Побачивши форму і посвідчення, вона на мить втратила контроль над обличчям, але швидко взяла себе в руки.
— Це помилка, — сказала вона тим розважливим тоном, яким завжди вміла переконувати. — Мій свекор був психічно нездоровий. Це офіційно підтверджено. Я п’ятнадцять років за ним доглядала.
— У нас чотири роки документованих доказів, — відповіла Бондаренко. — Нотаріально засвідчена заява потерпілого. Банківські записи про спробу доступу до рахунку. Експертиза підписів. Це не помилка, це наслідки.
У той же момент на іншому кінці міста поліція увійшла в офіс Артура. Він якраз проводив зустріч з партнерами, обговорював черговий інвестиційний проект. Коли в переговорну увійшли люди у формі, обличчя його набуло землистого відтінку. Його вивели в наручниках на очах у колег і клієнтів.
Процес у районному суді тривав кілька місяців. Адвокат Ніни будував захист на недієздатності Прохора, але обвинувачення привело трьох незалежних експертів — психіатрів і неврологів, які обстежували діда в різні роки. Всі троє підтвердили: жодних ознак деменції. Він був у здоровому глузді до останніх днів. Рішення про обмеження дієздатності ґрунтувалося на неправдивій інформації, наданій самою Ніною.
У середині процесу адвокат Артура вийшов на зв’язок з Маргаритою через посередника. Пропозиція: Артур готовий дати свідчення проти матері в обмін на пом’якшення вироку. Він стверджував, що ним маніпулювали, що він не знав усієї картини, що він теж жертва. Маргарита вислухала і відповіла:
— Передайте моєму братові, що наш дід вчив мене шахів. І він казав: «Пішаками не торгуються».
Обвинувачення теж відхилило угоду. Документи були неспростовні.
День оголошення вироку видався холодним, березневим. Зал суду напівпорожній. Кілька журналістів місцевих видань, слідча Бондаренко, адвокат Коваленко, Маргарита. Перед оголошенням суддя дозволив зачитати витяги із заяви потерпілого — документа Прохора 2022 року. Голос судового секретаря звучав монотонно, але слова діда наповнили зал особливою вагою:
«Моя невістка вкрала мої гроші і мою гідність. Вона переконала лікарів, що я божеволію, поки спустошувала мої рахунки. Вона ізолювала мене від світу, контролювала кожен мій крок, перетворила моє життя на в’язницю. Ніхто мені не вірив. Але я не був божевільним. Я знав, що зі мною роблять. Я залишаю цей запис, щоб одного дня правда вийшла назовні»...
Коментування закрито.