Він використовував глину і старі ганчірки, намагаючись створити хоч якусь герметичність дерев’яних стін. Однак головна і невирішувана проблема крилася в самій конструкції його дорогого скатного даху. Дорогоцінне тепло стрімко піднімалося вгору і безперешкодно йшло крізь мікрозазори під бітумною черепицею. Він прекрасно це розумів, фізично відчуваючи, як гаряче повітря обпікає обличчя тільки поблизу каміна. Крок убік — і він з жахом усвідомлював, що все тепло просто розчиняється в крижаному нічному небі.
Священник Волошин у своєму холодному модульному будиночку виробив абсолютно виснажливий графік нічних чергувань. Кожні дві години хтось із членів сім’ї мав вставати за дзвінком будильника. Черговий мав оперативно підкидати дрова в слабеньку піч, щоб підтримувати мінімальний обігрів. Якщо черговий випадково засинав і давав рятівному вогню згаснути, відбувалася справжня катастрофа. Температура в кімнатах падала з такою лякаючою швидкістю, що вода в пластикових відрах покривалася товстою кіркою льоду.
Його дружина в результаті серйозно захворіла, злягла з високою лихоманкою і безперервним сильним ознобом. Через крайню слабкість та інтоксикацію вона навіть не могла втримати гарячий бульйон у шлунку. Священник палко молився про чудесне спасіння, стоячи на колінах перед іконами. Але його найщиріші та найгучніші молитви ніяк не робили тонкі стіни модульного будинку теплішими. А Олена у своєму надійному укритті встановила дуже простий, розмірений і абсолютно спокійний життєвий ритм.
Вона прокидалася рівно тоді, коли тьмяне сіре світло зимового світанку слабо просочувалося крізь щілини навколо саморобних дверей. Дівчина неспішно розпалювала своє крихітне вогнище, кип’ятила трохи води для ранкової вівсянки і щільно снідала. Потім вона проводила короткий зимовий день за дрібним ремонтом одягу, читанням книг або просто відпочивала. Вона щиро насолоджувалася постійним тепловим комфортом свого скромного, але безпечного укриття. З настанням ранньої темряви вона розпалювала ще одне невелике багаття і готувала собі гарячу вечерю.
Вона трохи читала при м’якому світлі ліхтаря і міцно, безтурботно засинала до самого ранку. Олена не витрачала дорогоцінні калорії на тремтіння і не спалювала кубометри дров у паніці, судомно намагаючись вижити. Вона просто і природно жила в повній гармонії з навколишніми силами природи. І з кожним новим днем цього суворого зимового випробування вона почувалася тільки сильнішою, а не слабшою. Двадцять другого грудня небо над засніженим степом раптово набуло лякаючого, болісно-жовтого відтінку.
Дворові собаки тривожно і протяжно вили, глибоко ховаючись у свої утеплені будки. А досвідчені старожили поселення вимовили слова, від яких у всіх пробіг крижаний холодок по спині. Вони попередили сусідів, що йде колосальна снігова буря, яка багаторазово перевершує за силою всі відомі їм циклони. Цей безжальний катаклізм, що змітає все на своєму шляху, обрушився на Миронівку тієї ж самої ночі. Буря прийшла зовсім не тихо, вона увірвалася в мирне поселення як розлючене чудовисько.
Ураганний вітер досягав таких швидкостей, що з легкістю зривав шматки важкої покрівлі з дахів добротних будинків. Сніг не падав прямовисно, він летів паралельно землі з шаленою швидкістю, засліплюючи і замітаючи все на своєму шляху. Температура повітря за бортом звалилася катастрофічно швидко, побивши всі історичні рекорди регіону. Термометри показали мінус двадцять, потім різко мінус тридцять, і стрімко наблизилися до лякаючої позначки в мінус сорок градусів. У розкішному і просторому будинку Тараса Кравченка котел натужно ревів на максимальній потужності.
Величезна топка безжально пожирала дорогі дерев’яні меблі, які господарі від відчаю приносили їй у жертву. У вогонь полетів один стілець, потім другий, слідом відправилася масивна частина кухонного дубового стола. У топку йшло абсолютно все, що могло горіти і виділяти хоч якесь тепло для обігріву будинку. Але навіть цих відчайдушних, крайніх заходів виявилося абсолютно недостатньо для порятунку промерзлих стін. Лютий холод агресивно сочився з-під вхідних дверей, пробивався крізь мікрощілини склопакетів і проникав крізь дорогий утеплювач.
Перелякані маленькі діти безперервно плакали від жорстокого дискомфорту і наростаючого тваринного страху. Дружина Тараса закутала їх усіх разом на одному великому ліжку під кожною доступною в будинку ковдрою. Вона навалила зверху зимові пальта, пледи і будь-які шматки щільної тканини, намагаючись створити кокон. Але цей аномальний, пронизливий мороз діяв як невидима їдка кислота, що роз’їдає будь-яку термоізоляцію. У бревенчатому зрубі Осадчого крокви масивного даху почали зловісно тріщати під величезною вагою снігу, що швидко накопичувався.
Чоловік з непередаваним жахом розумів реальність загрози обрушення конструкції. Якщо несучі балки впадуть, вони всі неминуче загинуть, роздавлені уламками або заморожені заживо за лічені хвилини. Він відчайдушно спробував вийти назовні, щоб скинути важкі замети лопатою і врятувати покрівлю. Але шквальний вітер миттєво збив його з ніг, не давши зробити і пари кроків від ганку. Через щільну білу пелену він не міг розгледіти навіть власні витягнуті руки в теплих рукавицях.
Він ледь знайшов зворотну дорогу до рятівних дверей, рухаючись на дотик уздовж стіни. Його перелякана дружина сиділа забившись у кутку і безперестану, вголос читала «Отче наш». Вона в паніці повторювала слова молитви знову і знову, сподіваючись на божественне втручання. Сім’я Волошиних перебувала в найбезнадійнішому і найкритичнішому становищі з усіх місцевих жителів. Дірка в їхньому тентовому даху, незважаючи на всі спроби екстреного ремонту, безперешкодно пропускала всередину колючий сніг….
