Тут панував стійкий запах старого тютюну, але найголовніше — ми відчували себе в повній безпеці. Почалися нескінченні тягучі дні тривожного очікування судових рішень. Кирила помістили в СІЗО, але завдяки грошам він облаштував там життя, мов у хорошому санаторії. Через своїх адвокатів він продовжував керувати імперією й чинити на нас величезний тиск. Нашу вірну помічницю Валю почали відкрито й жорстоко переслідувати невідомі люди.
Їй камінням розбили вікна в квартирі й підклали під двері похоронний вінок. Але ця мужня жінка телефонувала нам і твердо заявляла, що бандитам її не зламати. Найнестерпніше було бачити щоденні душевні муки моєї нещасної Кати. Дівчина цілими днями нерухомо лежала на дивані, дивлячись у білий стелю. Вона плакала й сумнівалася в собі, вважаючи, що нічого не вміє в житті без підтримки мужа.
Я постійно нагадувала їй, що вона просто жила у красивій золотій клітці, яку сама ж і оплачувала. Бабусина квартира, мої заощадження й її рвані нерви стали непомірною ціною за цей уявний комфорт. Я намагалася нагадати доньці про її талант і чудові картини, якими вона колись захоплювалася. Вона лише гірко плакала й відверталася до холодної стіни. Я розуміла, що процес повного психологічного відновлення буде довгим і болісним.
Психологічне насильство не залишає видимих синців, але воно жорстоко ламало внутрішній стрижень людини. Через місяць відбулося перше судове засідання з обрання запобіжного заходу для Кирила. Його вишколені адвокати, мов голодні акули, вимагали негайного звільнення під домашній арешт. Захисник красномовно говорив про бездоганну репутацію підзахисного як поважного бізнесмена й мецената. Він цинічно стверджував, що обвинувачення будуються виключно на брехливих показах психічно нестабільної дружини.
Адвокат не забув згадати й про мій нібито явний корисливий інтерес у розподілі величезного спадку. Втомлена суддя помітно вагається, уважно переглядаючи пухкі томи кримінальної справи. Кирило сидів у скляному «акваріумі», віртуозно зображуючи невинну жертву наклепу. Раптом Катя рішуче вставла й попросила слова. У залі миттю повисла напружена тиша, яку перервав протест захисника.
Суддя різко перебила захисника й дозволила моїй доньці виступити перед усіма присутніми. Катя сміливо підійшла до трибуни: руки її тремтіли, але голос був дивно твердим. Вона відкрито заявила, що її чоловік — не благородна людина, а розрахований і жорстокий монстр. Дівчина розповіла, як він методично змушував її вірити у власне божевілля й нікчемність. Він повністю ізолював її від люблячої матері й планував фізично позбутися мене.
Але найстрашніше було те, як він підмінив у її свідомості поняття любові й турботи тотальним контролем. Катя благала суддю не випускати цього небезпечного маніпулятора на волю. Вона була впевнена, що, опинившись поза СІЗО, він неодмінно доведе свій смертельний план до кінця. Донька закінчила палку промову, а Кирило подивився на неї з несподіваним, щирим здивуванням. Він явно не очікував, що його слухняна кукла раптом здобуде гучний власний голос.
Суддя пішла в дорадчу кімнату, щоб винести остаточне і доленосне рішення. Ті півгодини очікування здавалися нам нескінченним, виснажливим часом. Вердикт був суворий: залишити обвинуваченого під вартою й продовжити арешт ще на два довгі місяці. Ми дружно видихнули з неймовірним полегшенням, святкуючи нашу першу, хай і невелику, судову перемогу. Але ми розуміли: справжня війна за справедливість ще не закінчена…
