Раніше, прийшовши додому після такого дня, він би виговорився Ользі. Розповів би все, вона б заварила чай, поспівчувала, заспокоїла. А зараз він увійшов до порожньої квартири, і тиша зустріла його як ляпас. Ігор дістав телефон, знову набрав номер Ольги. Автовідповідач. Він жбурнув телефон на диван, вилаявся. Де вона, чорт забирай? Чому не дзвонить?
П’ятий день почався з дзвінка від матері.
— Ігорьок, як справи? — Бадьорий голос матері звучав занадто голосно для ранкового похмілля, яке Ігор заробив напередодні, намагаючись заглушити тривогу алкоголем. — Я тут пирогів напекла, хотіла з Олею поділитися рецептом. Дай мені її телефон, а то я кудись записала і загубила.
— Мам, вона… Вона поїхала, — Ігор потер перенісся. — До подруги. На кілька днів.
— А, ну добре. Передай їй привіт, коли повернеться. І скажи, щоб зателефонувала мені.
Поклавши слухавку, Ігор зрозумів, що збрехав матері. Чому? Чому не сказав правду? Що вигнав Ольгу, що вона не з’являється вже п’ять днів? Тому що соромно. Тому що мати б влаштувала йому рознос. Тому що він сам почав сумніватися, чи правильно вчинив.
До кінця тижня Ігор майже не спав. Квартира перетворилася на хаос. Брудний посуд у раковині, пил на меблях, немита підлога. Він ходив на роботу як зомбі, виконував обов’язки механічно. Колеги почали коситися, переглядатися за його спиною.
Сьомий день. Ігор прокинувся з ясною думкою: досить чекати. Треба діяти. Він одягнувся, випив кави прямо з турки (чашки всі брудні) і дістав телефон. Почав обдзвонювати спільних знайомих.
— Алло, Олено? Це Ігор. Слухай, Оля випадково тобі не дзвонила? Ні? Зрозуміло. Ні, все гаразд, просто хотів дізнатися.
— Привіт, Сергію. Ти випадково не бачив Ольгу цього тижня? Не бачив. Та ні, нічого серйозного, просто зв’язок зник.
Ніхто нічого не знав. Або робили вигляд, що не знають. Ігор відчував, як усередині все тугіше закручується пружина тривоги. Нарешті він згадав про Марину, найкращу подругу Ольги. Набрав її номер. Марина відповіла після п’ятого гудка, голос холодний, насторожений.
— Слухаю.
— Марино, привіт, це Ігор. Ти не знаєш, де Оля?
— Знаю.
— І де вона?
— А тобі навіщо?
Ігор стиснув зуби. Тон Марини був відверто ворожим.
— Марино, вона моя дружина. Я маю право знати, де вона…
Коментування закрито.