— Тому що я повинна знати правду. Всю. До кінця.
Аня встала. Підійшла до шафи, відкрила шухляду. Дістала конверт із листом. Повернулася до столу. Поклала перед Зіною.
— Читай, — сказала вона. — Тільки до кінця. Там є те, що я не дочитала відразу. А потім прочитала. Ти теж повинна це побачити.
Зіна взяла конверт. Руки тремтіли. Дістала аркуші, розгорнула. Почала читати. Читала мовчки. Обличчя змінювалося: спочатку насторожене, потім здивоване. Дійшла до слів про те, що Аня удочерена. Кивнула — це вона знала. Але далі пішло те, чого вона не очікувала.
«Зіна. Ти думаєш, я не знала про твої проблеми? Знала. Все знала. Про кредити. Про борги. Про те, як ти боялася просити допомоги. Ти завжди була гордою. Сильною. Не хотіла показувати слабкість. Я бачила, як ти мучишся. Але мовчала. Тому що знала: якщо я запропоную допомогу, ти відмовишся. Гордість не дозволить. Тому я придумала інше. Залишила тобі особняк як шанс. Продай його, Зіночко. Розрахуйся з боргами. Почни життя заново. Чесно. Без кредитів, без страху, без постійної напруги. Особняк коштує багато, це те, що зміг купити ваш тато. Продаси — вистачить і на погашення кредитів, і на новий початок. Я хотіла дати тобі свободу. Розумієш? Не гроші. А свободу від того, що тебе душить».
Зіна зупинилася. Підняла очі на Аню. Губи тремтіли.
— Вона знала? — прошепотіла вона.
— Читай далі, — тихо сказала Аня.
Зіна повернулася до листа.
«А Аню я прошу: допоможи сестрі. Тільки ти зможеш її врятувати. Тому що ти вмієш те, чого не вміє Зіна. Ти вмієш приймати допомогу. Ти вмієш бути слабкою, коли потрібно. А Зіна не вміє. Якщо вона прийде до тебе, не відштовхуй. Обійми. Пробач. Допоможи. Вона моя дочка. Твоя сестра. Ви потрібні одна одній. Більше, ніж думаєте. Я не могла сказати Зіні за життя, що знаю про її проблеми. Вона б закрилася ще більше. Але тепер, коли мене немає, ви повинні знайти одна одну. Стати сім’єю. Справжньою. Пробач, Зіночко, що не змогла навчити тебе просити допомоги. Це моя вина. Я виховала тебе занадто сильною. А сила іноді заважає бути щасливою. Люблю вас обох. Назавжди. Мама».
Зіна дочитала останній рядок. Руки опустилися на стіл. Лист випав із пальців. І вона заплакала. Тихо спочатку. Потім усе гучніше. Ридання виривалися з грудей, усе тіло тряслося. Вона вхопилася за край столу, опустила голову на руки, плакала навзрид. Аня встала. Обійшла стіл. Присіла поруч, обняла сестру за плечі.
— Тихіше, — шепотіла вона. — Тихіше, Зіно. Все добре.
— Вона знала, — видихнула Зіна крізь сльози. — Все знала. А я думала… Думала, що їй все одно.
— Їй не було все одно, — тихо сказала Аня. — Ніколи.
— Я була такою дурепою. — Зіна підняла голову, обличчя мокре від сліз. — Все життя злилася на тебе. На неї. А вона просто хотіла допомогти.
— Знаю, — Аня гладила сестру по спині. — Я теж не відразу зрозуміла. Прочитала лист, і тільки через кілька днів дійшло.
Зіна витерла обличчя долонями.
— Особняк… Я виставила його на продаж відразу. Але не для того, щоб погасити борги. А щоб отримати більше грошей. Бути багатшою. — Вона гірко усміхнулася. — Мама хотіла, щоб я звільнилася. А я хотіла ще більше.
— Ще не пізно, — тихо сказала Аня. — Продай. Зроби так, як мама просила.
Зіна подивилася на сестру.
— А ти? Ти мені пробачиш? За все?
Аня усміхнулася крізь сльози.
— Вже пробачила. Давно.
Зіна обняла Аню. Міцно, відчайдушно. Обидві плакали. Від болю, від полегшення, від вдячності матері, яка навіть після смерті намагалася їх врятувати.
— Мама все продумала, — тихо сказала Аня. — Вона залишила мені халупу, щоб я стала сильною. А тобі особняк, щоб ти стала вільною. Це був її останній урок. Нам обом.
Зіна кивнула. Відсторонилася, витерла обличчя.
— Я продам особняк, — сказала вона твердо. — На цьому тижні. Погашу всі борги. А потім… — Вона подивилася на Аню. — Можу я приїжджати сюди? Іноді. Просто побути з тобою.
— Звичайно, — усміхнулася Аня. — Ти моя сестра. Ти завжди можеш приїжджати.
Зіна усміхнулася вперше за багато днів. Вони сиділи мовчки, пили остиглий чай. Умка дрімала біля порога. За вікном співали птахи.
— Знаєш, — раптом сказала Аня тихо, — мама перед смертю сказала мені дещо. Я тоді не зрозуміла, що вона мала на увазі. А зараз розумію.
— Що вона сказала?
Коментування закрито.