Приниження під естакадою, де чоловік у брудному одязі поставив його на коліна, виявилося лише початком. Справжнє падіння прийшло пізніше — коли він побачив, як його власна жадібність, недбалість і впевненість у безкарності перетворюються на докази проти нього.
Він звик думати, що люди з вулиці нічого не пам’ятають, нічого не знають і нікому не потрібні.
Він помилявся.
Тим часом Єгор знову сидів у кабінеті Павла. Начальник зміни дивився на нього вже не як на затриманого і навіть не як на свідка. У цьому погляді була повага, змішана з обережністю.
— Вам можуть допомогти, — сказав Павло. — Офіційно. Із житлом, документами, лікуванням, виплатами. За бажання можна відновити частину статусу. Або хоча б забезпечити спокійне життя.
Єгор повільно похитав головою.
— Я сам обрав дорогу, якою йду.
Він опустив долоню на голову Роя. Пес стомлено заплющив очі.
— Я надто довго був усередині системи. Надто багато бачив. Надто багато робив. Мені не потрібні ні статус, ні гроші. Мені потрібен спокій. А сьогодні потрібна була справедливість. Не помста.
Павло мовчки кивнув.
Єгор підвівся. Рухи знову стали повільними, майже втомленими. Але тепер у них не було вдаваної слабкості. Він узяв рюкзак, насунув шапку нижче.
Біля дверей зупинився.
— Передайте Кирилові, — сказав він, — що найнебезпечніша зброя — не та, що висить на поясі. Найнебезпечніша — людина, яку недооцінили. І ще: ніхто не стає вищим за закон лише тому, що носить форму.
Павло нічого не відповів. Лише кивнув…
