І той, який другий його спільник, він чому виїхав із регіону? Він боявся, що почнуть його переслідувати. Загалом, боявся.
Він тому й виїхав із регіону. Його викликали до відділення поліції в іншому місті. І він брав участь, коли було необхідно.
Його свідчення записували. Він брав участь у засіданні суду, але онлайн. Ну, він уже більше вигороджував себе.
Що він ні в чому не брав участі. Він тільки що там відбувалося, він не знає. Зі слів тільки Руслана, що от він приїхав, допоміг винести сумку, допоміг довезти до лісу.
Причому коли його спитали, як ви могли спалити тіло і не згоріти. Він сказав, я не спалював, я тільки зібрав хмиз. А що там робив далі, він не знає.
Тобто себе, всі ці звинувачення він просто відкинув. За підсумками 12 судових засідань умисне вбивство було доведено. І Руслана засудили до 12 років колонії суворого режиму.
Він спробував оскаржити вирок, але верховний суд регіону залишив його в силі. І хоча протягом усього слідства і судового процесу йог-душогуб виявляв відчуженість і цілковитий спокій, після оголошеного вердикту, який був не на його користь, убивця висловився вельми емоційно.
Чесні ріжки. Якщо все зрозуміло, до побачення. Не мовчіть.
Руслан Саяхов вирушив до колонії у 2018 році. І начебто зло покаране. Батько Віри домігся свого.
Але Олександр однаково не відчуває, що йому стало легше. Іноді він навіть шкодує, що сам не з’ясував у Руслана прямо там, в Індії, що насправді сталося між ним і Вірою. Коли навіть суд ішов, у нього частенько виникала думка, що дарма він його сюди притягнув.
Усе одно він нічого від нього не дізнався. Нічого цікавого, корисного. Нічого він однаково не сказав…
