Вона кидала всі свої справи й мчала виконувати чергову забаганку, боячись гучного скандалу. Дівчина дуже боялася, що чоловік стане на бік матері, і категорично не хотіла руйнувати сім’ю. Але вчора щось змінилося, і вона нарешті змогла широко розплющити очі на те, що відбувається.
Це сталося під час чергового вимушеного візиту до вічно невдоволеної свекрухи. Галина Петрівна покликала Анну нібито на чай, а коли та приїхала, вручила їй об’ємний список справ. Виявилося, що треба перебрати всю шафу з одягом, винести старі речі й заодно вимити брудні вікна.
Анна мовчки робила все, що від неї вимагали, а свекруха вальяжно сиділа на дивані. Жінка сьорбала чай зі своєю подругою Вірою Семенівною й голосно обговорювала сучасні звичаї. Вони скаржилися, які нині пішли невістки: ліниві, розбещені й зовсім не шанують старших.
«Ось моя Анечка, — говорила Галина Петрівна, киваючи в її бік, — наче й працює десь, а користі ніякої». Вона заявляла, що дівчина готувати не вміє, за домом не стежить, а Ігорьок із нею зовсім змучився. Свекруха хвалилася, що радить синові розлучитися й знайти кращу пару, але він надто добрий.
Анна завмерла з ганчіркою в руках, уважно дивлячись на своє відображення в щойно вимитому вікні. Звідти на неї дивилося втомлене обличчя з зовсім згаслим поглядом. Вона намагалася згадати, коли встигла стати такою покірною й забитою.
Три роки тому вона була впевненою в собі жінкою, яка чудово знала собі ціну. «Та й онуків не дає, — вела далі Галина Петрівна, — каже, кар’єра їй важливіша». Жінка щиро обурювалася, стверджувала, що головне завдання дружини — народжувати, а не перекладати папірці в офісі.
У цю мить усередині Анни щось голосно й виразно клацнуло. Можливо, це була та сама остання крапля, а може, просто накопичилося забагато невисловлених образ. Вона повільно поклала ганчірку, зняла гумові рукавички й рішуче попрямувала до виходу.
«Ти куди зібралася, вікна ще не всі вимиті!» — обурилася вражена свекруха. «Додому», — напрочуд спокійно й упевнено відповіла Анна, натягуючи свою куртку. Галина Петрівна вигукнула, що категорично не дозволяє їй іти в такий момент.
Анна обернулася й подивилася на приголомшену жінку довгим, оцінювальним поглядом. Вона рівним голосом повідомила, що Галина Петрівна їй не начальниця і не господиня. Дівчина додала, що є вільною людиною й сама вирішує, що їй слід робити.
Свекруха густо почервоніла від люті й закричала про свій статус старшої та матері чоловіка. Анна кивнула, підтвердивши цей факт, але уточнила деталі їхньої спорідненості. Вона заявила, що жінка є матір’ю Ігоря, але не її власницею чи начальницею.
Дівчина твердо промовила, що більше не має наміру терпіти подібне хамство на свою адресу. Вона швидко пішла, не чекаючи відповіді від заціпенілої з роззявленим ротом родички. Подруга свекрухи весь цей час дивилася на те, що відбувається, з неприхованим і жадібним інтересом.
Повернувшись додому, Анна насамперед зробила те, про що розмірковувала вже кілька довгих місяців. Вона відкрила ноутбук і почала активно шукати невеликі квартири в оренду. Їй потрібна була скромна чиста однокімнатна квартира тільки для себе.
Хотілося знайти світле місце, де не буде ні Ігоря з його вічним ниттям, ні свекрухи з причіпками. Потім вона взяла блокнот і склала докладний, скрупульозний список усіх покупок. До нього увійшло все, що вона придбала для їхньої з чоловіком квартири за свої особисті кошти.
Меблі у вітальні, гарний посуд і вся техніка на кухні належали виключно їй. Телевізор, пральна машина й хороший пилосос теж були куплені за її рахунок. Педантична за вдачею Анна дбайливо зберігала абсолютно всі чеки й гарантійні квитанції.
Потім вона відкрила банківський застосунок спільного рахунку й виконала важливий переказ. Дівчина перевела рівно свою законну половину заощаджень на новий, особистий рахунок. Вона не збиралася брати нічого чужого, але й своє віддавати категорично не мала наміру.
На завершення вона написала Ігорю довге, змістовне й дуже спокійне повідомлення. У тексті не було ані найменшого натяку на істерику чи безпідставні звинувачення. Анна просто виклала факти: вона втомилася бути безплатною прислугою й терпіти цілковиту байдужість.
Вона повідомила про бажання розлучитися й пообіцяла з’їхати найближчими вихідними. Дівчина підкреслила, що не тримає зла, але більше жити в такому форматі не може. Ігор прочитав це довге послання, але у відповідь не написав жодного слова.
Минув перший час, потім другий, а мовчання чоловіка й далі затягувалося. Анна вже лягла спати, коли телефон нарешті тихо пискнув, сповіщаючи про вхідне повідомлення. Чоловік запитував, чи серйозно вона все це затіяла через дрібну сварку з його мамою.
Він просив не смішити його, списуючи таку поведінку на розбурхані жіночі гормони. Ігор самовпевнено порадив їй виспатися, щоб уранці вона неодмінно передумала. Але вона цілком точно знала, що свого рішення більше ніколи не змінить.
Уранці Анна прокинулася з відчуттям дивної, але дуже приємної легкості в усьому тілі. Уперше за довгий час їй не хотілося ховатися під ковдрою від нового дня, що настав. Вона швидко зібралася на роботу, випила кави й поїхала, так і не зустрівшись із чоловіком, який відсипався після зміни…
