Місцеві жителі ще дуже довго бурхливо обговорювали шокуючі подробиці страшної трагедії, розділившись на два непримиренні табори. Багато сусідів, які роками жили поруч із будинком убивці, тепер сором’язливо відводили очі й зберігали винувате мовчання. Вони воліли заплющити очі на підозрілу поведінку майстра того ранку й моторошні нічні ридання його заляканої дружини.
Літня мати Андрія дивом дожила до того дня, коли понівечений автомобіль нарешті витягли з дна глибокої річки. Дізнавшись про страшну знахідку, сімдесятирічна напівсліпа жінка негайно приїхала на брудний берег на викликаному таксі. Вона довго й цілком беззвучно дивилася на іржавий остов, забруднену білу тканину й знайдену обручку.
Стримуючи сльози, невтішна мати тихо промовила, що завжди вірила у відданість сина, який ніколи б не втік потайки. Після цієї короткої фрази вона повільно сіла назад у машину й назавжди поїхала з місця страшної трагедії. За пів року серце цієї змученої довгим чеканням жінки зупинилося назавжди.
Старший син Віктора Петровича, який давно обірвав зв’язки з родиною, дізнався шокуючу правду з кримінальних телевізійних новин. Чоловік одразу зателефонував слідчому й поставив лише одне коротке запитання про те, чи знала мати про скоєний злочин. Почувши ствердну відповідь, він тяжко замовк, після чого в телефонній слухавці пролунали короткі гудки відбою.
На похорон батька син так і не приїхав, остаточно викресливши цю людину зі свого життя. Останки Наташі й Андрія урочисто віддали землі в одній спільній могилі на території старого міського кладовища. Їхнє поховання містилося якраз через дорогу від надгробка тієї самої жінки, яка вила ночами.
На спільному гранітному пам’ятнику молодятам назавжди викарбували дві однакові дати, що символізують початок і кінець їхнього сімейного життя. День довгоочікуваного весілля й день їхньої трагічної смерті навіки злилися в одну спільну часову точку. Подруга Наташі, яка бачила силует на мосту, після гучного судового розголосу дала відверте інтерв’ю місцевій газеті…
