Коли настав час прощатися, жінка підійшла до нього зовсім близько й дуже лагідно, по-материнському міцно обійняла його за крихкі плечі. Тонкий, неймовірно приємний квітковий аромат її дорогих французьких парфумів несподівано залоскотав йому в носі й викликав зрадливо гарячі сльози в кутиках очей. Санько від цієї раптової ніжності на одну довгу мить ніби скам’янів, схвильовано й налякано затамувавши уривчасте дихання.
Йому хотілося стояти так вічно, але він величезним зусиллям волі придушив у собі цю хвилинну слабкість. Потім він дуже обережно, намагаючись не образити гостю, вивільнився з її теплих обіймів і, принципово не озираючись, швидко пішов довгим коридором. «Ми до тебе ще обов’язково скоро прийдемо, навіть не сумнівайся!» — дзвінко й радісно крикнула йому навздогін жвава дівчинка.
Тепер нудне й сіре повсякденне життя самотнього Санька в стінах притулку кардинально й безповоротно змінилося на краще. Він уже зовсім не ображався на своє неприємне, прилипле до нього прізвисько й просто перестав звертати хоч якусь увагу на дурного Кольку. У безмежному просторі глобального інтернету за допомогою нового ноутбука можна було знайти неймовірно багато по-справжньому корисного й захопливого матеріалу.
Його допитливий розум уже дуже давно й серйозно цікавили різні складні механізми і, особливо, справжні бойові літаки. Він із захватом читав статті й невдовзі дізнався, що першим по-справжньому масовим військово-транспортним літаком був легендарний Ан-8. Потім він вдумливо з’ясував, що розробив його видатний вітчизняний конструктор Антонов, а знаменитий Ан-12 — це лише його подальша, досконаліша модифікація.
Щовихідних до нього в інтернат тепер стабільно й незмінно приходили в гості вірний дядько Андрій і весела Аня. Іноді вони всі разом галасливо й радісно ходили до міського цирку, а іноді захоплено й азартно грали в яскраві автомати в розважальному центрі. Санько щоразу дуже сильно й болісно соромився таких дорогих розваг і спочатку завжди категорично відмовлявся кудись іти.
Йому, звиклому до суворої економії й казенних речей, було неймовірно й до сліз незручно, що ці малознайомі люди всюди щедро платять за нього. Але того самого пам’ятного, сонячного серпневого ранку його зовсім несподівано й терміново покликали просто до суворого кабінету директора дитячого будинку. Він боязко прочинив важкі дубові двері, тихо ввійшов усередину й одразу побачив там усміхнену тітку Наталю.
Його недовірливе сирітське серце раптом недобре й тривожно здригнулося десь у самій глибині грудей, передчуваючи лихе. А в пересохлому від раптового сильного хвилювання горлі миттєво перехопило подих, ніби йому бракувало повітря. «Сашо, проходь і сідай, — гранично спокійно й офіційно сказав сивий директор, — тут Наталя Вікторівна дуже просить відпустити тебе на цілих два дні з нею».
Літній керівник уважно подивився на розгубленого вихованця поверх своїх окулярів у роговій оправі. «Якщо ти сам особисто на це згоден, то я тебе під їхню повну відповідальність, звісно ж, без проблем відпущу». «Саню, послухай, сьогодні велике свято — День авіації, і у військовій частині нашого дядька Андрія буде грандіозний парад», — швидко пояснила суть справи жінка.
Вона підійшла ближче й лагідно торкнулася його напруженого плеча своєю теплою рукою. «Він просив передати, що особисто запрошує тебе на цей захід, тому я прямо питаю: ти з нами поїдеш?» Санько, зовсім приголомшений такою пропозицією, лише радісно й часто закивав головою, будучи абсолютно не в змозі вимовити від переповненого хвилювання ані слова…
