«На жаль, ні», — відповів колишній слідчий, безнадійно знизавши плечима. «Це була одна з тих трагічних історій, які залишаються з тобою на все життя. Ви двоє були справжнім дивом. Ви вижили тієї ночі, незважаючи на смертельний мороз». Ці слова залишили братів у стані глибокої задуми.
Олексій, який усе життя боровся з гіркотою від свого минулого, тепер відчув щось зовсім інше – складну суміш гніву і пристрасного бажання зрозуміти те, що сталося. Максим, який звик до свого впорядкованого і зрозумілого життя, відчув, як його колишня впевненість руйнується на очах.
Коли вони покидали кабінет слідчого, Олексій тихо, але твердо промовив: «Якщо все це правда, ми просто зобов’язані дізнатися більше. Наша мати заслуговує на те, щоб її забута історія була нарешті почута». Максим мовчки кивнув, його погляд блукав, спрямовуючись кудись у порожнечу. Попереду на них чекали відповіді, які могли не тільки пролити світло на їхнє темне минуле, а й назавжди змінити їхнє уявлення про самих себе.
Максим і Олексій приїхали на невелике, тихе кладовище в передмісті, де, за словами поліцейського, була похована їхня мати. Холодний осінній вітер грався з сухим опалим листям, яке шурхотіло під ногами, немов намагаючись заглушити скорботну тишу цього місця. Низьке сіре небо нависало над землею, посилюючи відчуття важкості в їхніх серцях. Вдалині чувся ледь вловимий, сумний дзвін церковних дзвонів, що надавав моменту відтінку вічності. Вони зупинилися перед скромним безіменним надгробком, на якому було вигравірувано лише: «Невідома жінка».
Нижче була дата: «Знайдена в парку в ніч на 12 грудня». Напис був ледь помітний від часу і негоди, але для братів він здавався вогняною печаткою, випаленою в їхній свідомості. Максим стояв мовчки, не відриваючи погляду від плити. Його думки гарячково металися: ким вона була? Чому її життя обірвалося так трагічно? Чи міг він щось змінити, якби дізнався про це раніше? Олексій, заплющивши очі, намагався уявити обличчя матері, яку він ніколи не бачив…
Коментування закрито.