Вона казала, що це їхній особистий час, і їй не потрібна слава. Я сам часто зупинявся біля вольєра, спостерігаючи за ними із захопленням. Мене вражало, як Атлас змінювався побачивши Маргариту: зазвичай він був байдужий до натовпу. Але варто було їй з’явитися, він буквально оживав, підтягувався і йшов до скла.
Іноді, коли зоопарк зачинявся, я дозволяв Маргариті затриматися ще трохи. У ці моменти тиші їхній зв’язок був особливо помітним і зворушливим. Атлас клав величезну лапу на скло, а Маргарита прикладала свою долоню з іншого боку. Вони сиділи так, не рухаючись, немов час для них зупинявся.
Минуло кілька місяців, і я помітив, що Маргарита почала сильно здавати. Її обличчя змарніло, рухи стали повільними, їй було важко ходити. Я запитував, чи потрібна допомога, але вона усміхалася і казала, що це просто старість. Тим не менш вона продовжувала приходити щодня, навіть у дощ.
Я бачив, як вона сиділа під парасолькою у своєму кріслі, а Атлас лежав під навісом, не зводячи з неї очей. Одного разу вранці, роблячи обхід, я помітив, що лев поводиться дивно і неспокійно. Він сидів біля скла, дивлячись на порожнє крісло, і видавав тихе, жалібне ричання. Маргарита не прийшла того дня, не з’явилася і наступного.
До третього дня я зрозумів, що сталося щось недобре, і вирішив поїхати до неї додому за адресою з анкети. Коли я під’їхав до її старого будинку в приватному секторі, сусід, який поливав квіти, розповів страшну звістку. Маргарита померла три дні тому, тихо, уві сні. Її знайшла внучка, яка приїхала перевірити, чому бабуся не відповідає на дзвінки.
Лікарі констатували, що серце зупинилося від старості, без болю. Я стояв, слухаючи ці слова, і відчував, як до горла підступає клубок. Я знав цю жінку зовсім трохи, але встиг перейнятися до неї величезною повагою. Я повернувся в зоопарк із важким серцем і відразу пішов до вольєра…
