— уточнила вона наостанок. Козлов лише нерозбірливо замукав щось у відповідь, що цілком можна було витлумачити як покірну згоду. Наталія випросталася, звичним жестом обтрусила руки й спокійно пішла в темряву.
Вона залишила його лежати на мокрому асфальті в цілковитій самотності. Волкова вона знайшла через два дні на парковці біля великого мережевого супермаркету. Це сталося на самій околиці невеликого містечка.
Його теж із ганьбою звільнили з лав місцевої поліції. Його дружина Ірина також офіційно подала на розлучення, остаточно розірвавши їхні стосунки. Тепер він жив у свого двоюрідного брата в тісній однокімнатній квартирі, підробляючи звичайним охоронцем у тому самому супермаркеті.
Його зміна закінчилася рівно о десятій годині вечора, і він вийшов на парковку. Чоловік сонно кліпав, дістаючи з кишені ключі від старого позашляховика, який йому тимчасово позичив брат. Сама парковка була майже зовсім порожня в цю пізню годину.
Лише кілька машин самотньо стояли в найдальшому кутку асфальтованого майданчика. Вуличні ліхтарі тьмяно освітлювали лише центральну частину, залишаючи краї території в густій тіні. Наталія терпляче чекала на нього біля машини, прихилившись до капота зі схрещеними на грудях руками.
Коли колишній поліцейський підійшов ближче й упізнав її, його обличчя миттю застигло. На ньому виразно проступив вираз непідробного первісного жаху. «Добрий вечір, Дмитре Олексійовичу», — привіталася вона з ввічливою усмішкою, яка зовсім не торкнулася її очей.
Розвідниця додала, що вони вже дуже давно не бачилися. Волков інстинктивно позадкував назад, ніби намагаючись віддалитися від джерела небезпеки, що насувалася. Його розширені очі судомно металися навсібіч у пошуках порятунку, але парковка була порожня, і тікати було нікуди.
«Будь ласка», — хрипко вичавив він із себе голосом, що зривався від сильного страху. «Будь ласка, я справді не хотів, це все Козлов винен. Це саме він тоді змусив нас так вчинити».
Наталія зовсім не дала йому договорити ці жалюгідні виправдання. Вона різко відштовхнулася від машини й одним невловимим плавним рухом опинилася просто поруч із ним. Її сильна рука намертво зімкнулася на його пульсуючому горлі.
Волков був фізично більший і значно важчий за неї, але він був цілком паралізований страхом. А вона, своєю чергою, була професійно навчена вбивати озброєних людей голими руками. Вона з неймовірною силою вдарила його головою об жорсткий кузов машини.
Це повторилося раз, удруге, а потім і втретє. З кожним нищівним ударом метал прогинався, залишаючи помітну вм’ятину, а череп Волкова тріщав, мов крихка яєчна шкаралупа. Коли вона нарешті відпустила його, він повільно сповз по борту машини на мокрий асфальт, залишаючи за собою кривавий слід.
Його скляні очі були розплющені, але погляд безладно блукав, зовсім не в змозі сфокусуватися. У нього був струс мозку щонайменше, а радше — серйозна тріщина в черепі. Наталія не була дипломованою лікаркою й не могла точно визначити ступінь завданих ушкоджень.
Втім, стан його здоров’я зовсім її не турбував. Вона спокійно присіла навпочіпки поруч із ним і вимовила ті самі крижані слова, що нещодавно говорила Козлову. Це було суворе попередження про катастрофічні наслідки будь-якої спроби помсти.
Вона повторила свою погрозу цілком знищити все, що йому ще хоч якось дороге в житті. Волков у відповідь лише дуже слабо й покірно кивав розбитою головою. З його очей безупинно текли гіркі сльози, а зі зламаного носа струменіла кров.
Він без упину шепотів слова вибачення, немов заїжджена зламана платівка. Наталія мовчки підвелася й рішуче пішла геть, жодного разу не озирнувшись. За годину хтось із пізніх покупців випадково знайде його на темній парковці й викличе швидку допомогу.
На той момент, коли приїдуть медики, вона вже буде дуже далеко від цього місця. Медведєва, наймолодшого й найбоягузливішого з усієї трійці, вона залишила наостанок. Це був саме той чоловік, який нахабно прийшов до неї в камеру посеред ночі, щоб скрасити її самотність.
Його поки що не було офіційно звільнено з лав поліції. За документами він усе ще числився на лікарняному від того самого моменту, як відбулася її втеча. Це було наслідком струсу мозку й зламаного носа, які вона залишила йому на згадку про їхню першу зустріч.
Медведєв жив зі своєю літньою матір’ю в тихому передмісті. Після недавнього візиту Наталії до старенької він майже перестав виходити з дому. Очевидно, він чудово розумів, що небезпечна месниця скоро прийде і по нього.
Вона легко знайшла його в темному провулку просто за його власним будинком. Він вийшов туди на хвилину, щоб просто викинути сміття в контейнер. Хлопець наївно думав, що в рідному селищі, всього за кілька метрів від порога, йому абсолютно ніщо не загрожує.
Але він дуже сильно й фатально помилявся у своїх розрахунках. Коли вона безшумно ступила до нього з густої тіні, він спробував кинутися навтьоки. Однак тренована розвідниця виявилася в рази швидшою за незграбного поліцейського.
Її точний удар майстерно підсік йому ноги, і він важко гепнувся на землю. Під час падіння він розсипав усе смердюче сміття з розірваного пластикового пакета. Вона зовсім не стала панькатися з ним так само довго, як зі старшими співслужбовцями.
Медведєв був найслабшою ланкою, звичайною дрібною рибиною, яка просто покірно йшла за старшими хижаками. Але він сповна заслуговував на суворе покарання не менше за інших, а може, навіть трохи більше. Адже в нього був реальний шанс відмовитися, шанс не брати участі в цьому нічному кошмарі, і він цим шансом так і не скористався.
Наталія холоднокровно зламала йому обидві руки: методично, вкрай професійно й дуже жорстоко. Вона зробила це так, щоб ушкоджені кістки гарантовано зрослися неправильно. Після цієї екзекуції він більше ніколи в житті не зміг би нормально користуватися своїми кінцівками.
Його пронизливі крики дикого болю гулко рознеслися по всьому тихому провулку. Десь удалині тривожно загавкав сусідський собака, але ніхто з місцевих жителів так і не вийшов подивитися, що відбувається. Обивателі в таких глухих місцях уже давно навчилися ніколи не втручатися в чужі небезпечні справи.
«Обов’язково передай своїм покаліченим дружкам», — сказала вона, велично стоячи над переможеним ворогом. «Якщо хтось із вас спробує зробити хоч щось проти мене, ви і ваші родини будете негайно знищені. Це зовсім не порожня погроза, це моя тверда обіцянка».
Медведєв лише жалюгідно скавучав і голосно схлипував, інстинктивно притискаючи до грудей свої понівечені руки. Він безупинно кивав, погоджуючись абсолютно на все, аби тільки цей кошмар закінчився і вона пішла. І вона справді пішла, розчинившись у ночі так само безшумно, як і з’явилася.
Вона залишила далеко за своєю спиною трьох остаточно зламаних чоловіків і їхні цілком зруйновані життя. Її ретельно спланована й холодна помста була вже майже завершена.
Наслідки візитів Наталії до дружин і її фізичної розправи над трьома колишніми поліцейськими виявилися воістину катастрофічними. Вони перевершили навіть її власні, найсміливіші очікування. Вона запустила потужну лавину, яка безжально змітала все на своєму шляху.
Ця лавина руйнувала не лише життя самих винуватців, а й усю ту складну павутину стосунків, зв’язків та ілюзій, яку вони плели роками. Козлов, Волков і Медведєв наївно думали, що службова форма назавжди захистить їх від будь-яких наслідків. Вони вважали себе абсолютно недоторканними у своєму маленькому світі влади й безмежної безкарності.
Тепер же вони з жахом виявили, що форма була лише тонкою паперовою маскою, яка миттю рветься при першому ж серйозному зіткненні з реальністю. І ця реальність виявилася такою ж безжальною, якими були вони самі щодо своїх численних жертв протягом багатьох років. Олена Козлова подала на розлучення того самого дня, коли Наталія покинула її дім…
