Пригрозив, що якщо я опублікую цей брудний наклеп, він зітре мене в порошок у суді. Розвернувся й швидко вийшов із кафе. Я залишився сидіти з увімкненим диктофоном.
У мене був запис, але практичної користі від нього не було жодної. Він ні в чому не зізнався, тільки дуже занервував. Але для мене це було черговим підтвердженням його вини.
Увечері я приїхав додому й почав переслуховувати цей запис. Лєна зайшла до кімнати й спитала, чим я так захоплено займаюся. Я збрехав, що слухаю робочі матеріали.
Вона явно мені не повірила, але розвивати тему не стала. Тієї ночі я знову не склепив очей. Думав про те, на кого я перетворився за ці місяці.
Я став людиною, яка стежить за власною дружиною і записує розмови на диктофон. Це було не нормальне життя, а добровільна в’язниця для нас обох. І вранці я ухвалив нове, радикальне рішення.
Я зателефонував Віталику й попросив його почати підготовку документів для розлучення. Лєні я вирішив поки що нічого не казати. Хотів спершу оформити всі папери, а вже потім поставити її перед фактом.
Юрист сказав, що йому знадобляться наші паспорти і свідоцтва про шлюб та народження дитини. Я швидко зібрав усі ці документи й відвіз йому в офіс. Він пообіцяв підготувати позовну заяву протягом тижня.
А ввечері того ж дня оголосилася Таня. Вона зателефонувала мені й попросила про термінову зустріч. Я погодився, але запропонував їй приїхати просто до нас додому.
Я хотів, щоб Лєна теж була присутня під час цієї розмови. Дружина дуже злякалася й спитала, навіщо я покликав її колишню колегу. Я відповів, що в Тані є важлива інформація, яку нам обом треба почути.
Таня приїхала пізно ввечері, коли наш син уже міцно спав. Вона мала дуже блідий вигляд і сильно нервувала. Ми втрьох сіли за стіл на кухні.
Я заварив свіжий чай, але до горняток ніхто так і не доторкнувся. Таня довго збиралася з думками, а потім усе-таки заговорила. Вона зізналася, що після нашої зустрічі в парку її замучило сумління.
Вона розуміла, що розповіла далеко не все, що знала про свого начальника. І тепер вона вирішила розкрити всі карти. Виявилося, що після злощасного корпоративу в їхньому офісі сталася ще одна брудна історія.
Інша співробітниця, дівчина на ім’я Маша, теж стала жертвою домагань Андрія Петровича. Він відпускав сальні жарти, робив недвозначні натяки, а одного разу спробував затиснути її в підсобці. Маша виявилася не з боязких і написала офіційну скаргу керівництву компанії.
Але в Андрія Петровича виявилися дуже міцні зв’язки нагорі. Скаргу швидко зам’яли, а саму Машу невдовзі змусили звільнитися за власним бажанням. Таня сказала Лєні страшну річ: вона була не першою і явно не останньою жертвою цієї людини.
Він цинічно використовує свою владу, обираючи тих жінок, які не зможуть дати йому відсіч. Тих, хто надто дорожить своїм робочим місцем і боїться скандалів. Лєна слухала її і беззвучно плакала.
Таня подивилася на неї з великим співчуттям і сказала, що чудово її розуміє. Додала, що в жодному разі її не засуджує. Зізналася, що сама панічно боялася стати його наступною мішенню.
Я спитав Таню, чи зможе ця Маша підтвердити свої слова, якщо справа дійде до суду. Таня пообіцяла спробувати зв’язатися з нею й дізнатися її думку з цього приводу. Ми тепло попрощалися, і Таня поїхала додому.
Лєна сиділа за столом, сховавши обличчя в долонях. Я дивився на свою дружину й не міг розібратися у власних почуттях. Слова Тані лише підтвердили те, що її колишній начальник — закінчений виродок.
Але це ніяк не скасовувало того факту, що Лєна сама опинилася в тій ситуації. Я спитав її, чи згадала вона ще якісь деталі тієї ночі. Вона підвела на мене свої заплакані очі.
Тихо відповіла, що в її пам’яті залишилися лише невиразні, уривчасті картинки. Вона пам’ятає тісну кабінку, гучний стукіт, чужі грубі руки і гострий біль. А далі знову настає рятівна темрява.
Я спитав, чи готова вона тепер піти в поліцію й написати заяву на цього покидька. Вона заперечно похитала головою. Сказала, що час утрачено і тепер її просто розтопчуть у суді.
Вона була впевнена, що адвокати начальника виставлять її винною. Скажуть, що вона сама напилася до безпам’ятства й провокувала його на флірт. Я чудово розумів, що вона абсолютно має рацію.
У нашій правовій системі винним найчастіше виявляється той, хто слабший. Навіть якщо ми доведемо факт насильства, суспільство скаже, що вона сама винна у своєму стані. Лєна витерла сльози й спитала, що я вирішив щодо нашого шлюбу.
Я подивився на неї й чесно зізнався, що не знаю. Нова інформація від Тані змусила мене поглянути на ситуацію під іншим кутом, але не змінила головного. Я все ще не міг забути її брехню й видалені повідомлення.
Вона покірно відповіла, що готова чекати мого рішення стільки, скільки буде потрібно. Я нічого їй не відповів. Просто вийшов на балкон, закурив і втупився в нічну імлу.
Я думав про те, що правда, як завжди, десь посередині. Те, що її начальник — мразота, було незаперечним фактом. Але Лєна теж не була абсолютно невинною овечкою.
Вона сама піддалася на його дешеві хитрощі, приймала компліменти й напилася вщент. А в чому була моя провина в усій цій історії? Я винен у тому, що був надто зайнятий собою і не помічав самотності власної дружини.
Я повернувся на кухню й сів навпроти неї. Сказав, що хочу дати нашим стосункам ще один, останній шанс. Але попередив: якщо я хоч раз відчую брехню, то піду назавжди й без розмов.
Вона швидко закивала й міцно схопила мою руку. Я не став відповідати на її стиск. Просто дозволив їй тримати мою долоню у своїх руках.
Наступного дня я знову зателефонував Віталику. Сказав йому, щоб він поки що призупинив підготовку документів для розлучення. Юрист важко зітхнув і відповів, що це виключно мій вибір.
Але він попередив, що жити в такому підвішеному стані вічно неможливо. Рано чи пізно мені доведеться розрубати цей вузол. Я знав, що він має рацію, але поки не відчував у собі сил для радикальних кроків…
