Максим опустився на одне коліно, уважно вивчаючи сліди. Він оцінював глибину відбитка й точну відстань між кроками. Вони йшли повільно, з повним бойовим спорядженням, і шукали дуже ретельно.
Це була пошуково-рятувальна група. Або ж група зачистки. У цій глухій зоні різниця була невеликою.
Якщо вони знайдуть поселення, буде справжня бійня. Військові не стануть довго розбиратися з агресивними жінками в шкурах. Вони одразу відкриють шквальний вогонь на ураження при першій же випущеній стрілі.
«Підіймай зараз же всіх», — наказав Максим, швидко встаючи. «Оголошуй повну бойову готовність. Ми не дамо їм дійти до нашої ущелини».
«Ми зустрінемо їх у Мертвій паді». Мертва падь — це вузька, завалена буреломом лощина за кілометр на південь. Це було просто ідеальне місце для засідки.
Там був вузький вхід, круті схили й чудові мертві зони для огляду. Кращої позиції годі було й придумати. За сорок хвилин тридцять навчених мисливиць уже були на позиціях.
Максим розставив їх саме так, як учив. Не було жодних прямих ліній і жодних відкритих зіткнень. Вони розбилися на мобільні групи по три особи.
Сектори їхнього обстрілу надійно перекривалися, а всі пастки були зведені. Сам він зайняв позицію на поваленому кедрі в центрі передбачуваного вогневого мішка. Його обличчя було вимазане багном, а в руках він тримав лук і десяток стріл із кістяними наконечниками.
Вогнепальної зброї в них, як і раніше, не було. Але тут, у густому лісі, на дистанції двадцять метрів, безшумний лук в умілих руках небезпечніший за гвинтівку. Вони причаїлися й чекали.
Увесь ліс тривожно завмер. Навіть вітер стих, ніби природа затамувала подих перед неминучим зіткненням. Звук з’явився приблизно за годину.
Спершу пролунав характерний хрускіт сухих гілок. Потім почулися приглушені чоловічі голоси. Пролунав металевий брязкіт антабок на зброї.
Із-за вікових дерев показався головний дозор. Це були двоє бійців у камуфляжній військовій формі, зі штурмовими гвинтівками напоготові. Вони рухалися професійно, контролюючи сектори, але для Максима вони були як на долоні.
За ними метрів за двадцять ішло основне ядро загону. Там було чоловік п’ятнадцять. Серед них був радист із масивною рацією за спиною й офіцер із біноклем.
Це були пошуковики. Вони шукали саме його, зниклого безвісти військового. Якщо він вийде до них просто зараз, вони його заберуть.
Але тоді вони обов’язково побачать мисливиць. Вони побачать їхнє приховане поселення. І цей унікальний ізольований світ назавжди перестане існувати.
Його безжально зітруть, вивчать і асимілюють. Жінок у кращому разі замкнуть у резервації чи лікарні. Дара просто не переживе цього, а Радмила помре в безнадійному бою.
Максим ухвалив остаточне рішення. Він не врятує їх, якщо просто піде. Він урятує їх, тільки якщо змусить чужинців повернути назад назавжди.
Головний дозор порівнявся з першою лінією прихованих пасток. Боєць ліворуч зробив необережний крок і зачепив берцем тонку нитку, натягнуту в траві. Пролунав сухий клац…
