— спитав я.
— Спершу заміри ділянки й постановка на облік. Потім свідчення сусідів, які підтвердять, що ви там проживаєте й ведете господарство. Після цього звертаємося до суду.
— Скільки часу?
— Якщо не буде заперечень, кілька місяців. Але може затягнутися, якщо з’являться спадкоємці або місцева влада почне сперечатися.
Артем нервово засовався.
— А якщо спадкоємці з’являться?
— Тоді буде складніше. Але з огляду на те, що ділянка пустувала багато років, імовірність невисока.
Ми підписали договір, і почалася довга паперова дорога.
Дивно, але наступні місяці стали для мене майже щасливими. Кожен день приносив маленьку перемогу. Приїхав фахівець, підтвердив межі ділянки. Сусіди дали свідчення, що я живу там, обробляю землю, ремонтую дім.
Артем почав змінюватися. Не одразу, не дивом, але помітно. Приїздив щотижня, привозив продукти, іноді допомагав лагодити паркан або носити воду. Онуки теж стали бувати в мене частіше.
Кирило й Соня раділи джерелу, допомагали на городі, бігали подвір’ям. Одного разу Соня спитала:
— Дідусю, а чому тато казав, що ти живеш у будинку для старих?
Я подивився на Артема. Він почервонів і відвів очі.
— Тато помилився, люба, — відповів я. — Дідусь живе у своєму домі. І дуже цьому радий.
За кілька місяців прийшло рішення суду. Ділянку з будинком і господарськими будівлями визнали моєю власністю.
Того дня Артем обійняв мене вперше за багато років по-справжньому.
— Батьку… пробач мені. Я був дурнем.
— Був, — відповів я. — Але ти все ще мій син.
Невдовзі до нас приїхали представники компанії, зацікавленої в джерелі. Керівник, чоловік років п’ятдесяти, уважно оглянув джерело, взяв проби води й сказав:
— Джерело справді рідкісне. Вода чиста, показники чудові. Ми готові запропонувати два варіанти: викуп ділянки повністю за велику суму або довгострокову оренду з щомісячними виплатами й відсотком від обороту.
Артем сидів поруч і нервово теребив пальці. Його борги все ще висіли над ним важким каменем.
Сума за викуп була величезною. Такою, про яку я раніше не смів навіть мріяти. Її вистачило б, щоб закрити борги Артема і ще надовго забезпечити родину.
— Нам треба подумати, — сказав я.
Представники залишили контакти й поїхали.
Артем одразу повернувся до мене:
