Хіба не хоче заподіяти біль? Чи заслужив Андрій милосердя? Або… Вона відігнала сумніви. План помсти вимагав ретельної підготовки.
Офіс адвоката Світлани Савельєвої знаходився в старій будівлі колишнього НДІ. Рипучий паркет, запах старих книг і кави. Подруга юності, тепер — найкращий фахівець із сімейних справ у місті після власного гучного розлучення.
— Випадково побачила тебе в лікарні, — сказала Світлана, міцно обіймаючи Олену. Від неї пахло цитрусовими парфумами. — Виглядаєш паршиво, але тримаєшся молодцем.
— Андрій мені зраджує, — без передмов повідомила Олена, опускаючись у шкіряне крісло, холодне і потріскане. — Хоче розлучитися і забрати бізнес.
Світлана присвиснула, перебираючи принесені документи. Шурхіт паперу змішувався з цоканням старого настінного годинника.
— Класична схема: чоловік середнього віку, молода коханка, плани про нове життя за рахунок побудованого в колишньому, — вона підняла брову, постукуючи ручкою по столу. — Але є хороші новини. Компанія юридично оформлена на тебе.
— Що? — Олена подалася вперед, рипнула шкіра крісла.
— Коли ви починали, ти наполягла на цьому, пам’ятаєш? — Світлана показала пожовклі установчі документи. — Розумно. Твоя спадщина, твоя компанія. Він просто керуючий.
Олена дивилася на папери, згадуючи: п’ятнадцять років тому, підписання документів, юрист пропонує оформити фірму на неї, Андрій відмахується: «Яка різниця, ми ж сім’я».
— Він напевно виводить активи, — сказала Світлана, закриваючи папку із сухим клацанням. — Нам потрібен аудит. Терміново.
— У мене є інформація, — Олена дістала телефон, пальці злегка тремтіли. — Знайшла в його комп’ютері. Нова компанія, відкрита три місяці тому.
— Саме коли почався роман, — кивнула адвокат, вдивляючись в екран. — Де?
— У лікарні зламувати систему — перше, чого вчишся, — Олена слабо усміхнулася, відчуваючи раптову втому. — Паролі на комп’ютері не змінювалися з дня весілля.
Світлана швидко переглянула матеріали, роблячи позначки. Дряпання ручки по паперу здавалося оглушливим у тиші кабінету.
— Те, що треба, — вона стиснула губи. — Активи виводяться через схему фіктивних замовлень. Тепер зрозуміло, навіщо коханка очолила піар-відділ. Через неї проходять основні платежі.
— Що мені робити? — голос Олени здригнувся, і вона розлютилася на себе за цю слабкість.
— Нічого, — Світлана склала документи в папку. — Дій як зазвичай. Готуй свою сімейну вечерю. А я підготую позов про шахрайство. Якщо ми вдаримо зараз, він встигне все заховати. Потрібен правильний момент.
З братом Олена зустрілася в його будинку на околиці. Скрип гойдалок на веранді. Запах мокрої трави після дощу. Сергій вислухав історію мовчки, тільки жовна ходили на вилицях.
— Я знайду цього ублюдка, і… — почав він, стискаючи кулаки до побілілих кісточок.
— Ні, — твердо обірвала Олена, але всередині щось тьохнуло від його захисної реакції. — Я сама розберуся.
Вони сиділи на веранді. Чай у кружках давно охолов, темна рідина вкрилася тонкою плівкою. Сергій розглядав сестру, немов бачив уперше.
— Ти впораєшся? — запитав він нарешті. У його голосі звучало занепокоєння.
Олена на мить заплющила очі. Її руки тремтіли, а в грудях саднило від зради. Чи впорається? Чи не зламається в останній момент?
— У мене є план, — нарешті кивнула вона, долаючи хвилинну слабкість. — Я заберу все, що моє. І залишу їм гіркий присмак на пам’ять.
— Мама пишалася б тобою, — несподівано промовив Сергій, дивлячись кудись у сад. — Вона теж не прощала зраду.
Олена здригнулася. У горлі став ком: спогад про матір, яка пішла від батька після зради завжди з гідністю, без сліз та істерик. Невже історія повторюється?
— Я буду поруч на цій вечері, — сказав брат, стискаючи її холодні пальці. — Просто на випадок, якщо він вийде із себе.
— Добре, — погодилася вона, вдячна за його підтримку. — Але ти просто гість. Ніяких геройств.
Вдома Андрій явно готувався до серйозної розмови. Олена спостерігала, як він репетирує перед дзеркалом у ванній, не підозрюючи, що двері не повністю зачинені. Шум води заглушав її кроки.
— Лєно, нам потрібно обговорити майбутнє компанії, — він відкашлявся, поправляючи комірець сорочки. — Це наш спільний бізнес. Справедливий розподіл.
Вона відійшла від дверей, притиснувши долоню до грудей. Серце калатало. «Уже не наш», — подумала Олена, намагаючись вгамувати тремтіння в колінах.
За вечерею дзвін виделок і ножів порушував тягосне мовчання. Андрій нарешті заговорив, уникаючи її погляду.
— Щодо цієї суботи… — почав він, нервово постукуючи пальцями по столу. — Ти серйозно хочеш зібрати всіх? Навіщо влаштовувати виставу?
Олена повільно пережовувала їжу, яка здавалася безсмачною, як картон.
— Не виставу, а гідне завершення, — відповіла вона, накладаючи салат. Хрумке листя заспокоювало нерви. — П’ятнадцять років заслуговують хоча б на це.
— А… — він запнувся, виделка дзвякнула об тарілку. — Ти запросиш Віку?
Коментування закрито.