«Мамо, скажи, а чому в усіх діток у садочку є тата, а в нас його зовсім немає?» — несподівано спитав одного разу кмітливий Ваня, допитливо зазираючи Каті просто в очі. Почувши це запитання, Катя повільно присіла перед сином навпочіпки, ніжно поправила йому неслухняний русявий чубчик і цілком спокійно, без надриву відповіла.
«У вас, мої золоті хлопчики, є любляча я, є наша турботлива баба Ганна і є ціле, величезне мирне небо над головою», — сказала вона з теплою усмішкою. «А ваш тато просто виявився надто слабким і не склав свого головного життєвого іспиту, злякавшись труднощів».
«Бо бути батьком таких чудових богатирів, як ви, — це справді велика честь, яку будь-якому чоловікові треба ще зуміти заслужити своїми вчинками», — закінчила вона думку, цілуючи сина в маківку. Тим часом у метушливому, задушливому мегаполісі фінансові справи самовпевненого Ігоря Ігнатійовича йшли вже далеко не так гладко й переможно, як колись.
Його амбітний новий будівельний проєкт раптом зажадав просто величезних, незапланованих грошових інвестицій, загрожуючи розоренням. А сучасний будівельний ринок ставав із кожним днем дедалі жорсткішим, конкуренти наступали на п’яти, не даючи розслабитися ні на мить.
Та все ж найбільшим, пекучим душевним болем для старіючого магната був його єдиний, слабовольний син. Бо колись багатообіцяючий Артем за ці три роки остаточно перетворився на жалюгідну, безвольну тінь самого себе, втративши будь-який інтерес до життя й бізнесу.
Його вигідний, розважливий шлюб зі свавільною дочкою впливового мера насправді виявився просто красивою, але нестерпно тісною золотою кліткою. Молода дружина, змалку розбещена розкішшю й абсолютно холодна до чоловіка, зовсім не цікавилася нічим, окрім безкінечного дорогого шопінгу по бутиках і п’яних світських вечірок.
Спадкоємців у цій багатій, але порожній сім’ї так і не з’явилося, попри всі зусилля. Найкращі світові світила медицини, до яких вони зверталися за шалені гроші, лише винувато розводили руками, констатуючи повне безпліддя пари.
Від безвиході й туги Артем дедалі частіше став зазирати на дно гранчастої чарки з елітним коньяком. Він відчайдушно й марно шукав у міцному алкоголі рятівне забуття від спогадів про ту ганебну боягузливість, яку виявив три роки тому в батьковому кабінеті.
Якось за пізньою вечерею похмурий Ігор Ігнатійович, украй роздратований черговими квартальними звітами про величезні фінансові збитки компанії, зі злістю кинув свіжу газету на полірований стіл. «Поглянь-но сюди, на цю сторінку», — грубо тицьнув він своїм холеним пальцем із перснем у невеличку, нічим не примітну замітку, що розповідала про регіональну виставку якісних екологічних продуктів, яка відбулася.
«Якась нахабна фермерка-вискочка з глухого приміського району примудрилася обійти всіх і виграла солідний грошовий грант від самого Євросоюзу для своєї крихітної сироварні», — роздратовано прочитав він. «Тобі, бува, ні про що не говорить ця дивна назва торгової марки з дубовим листям, яку тут згадано?» — спитав він сина, примруживши очі.
Артем ліниво, без жодного інтересу глянув на кольорове фото, надруковане в діловій колонці газети. З глянцевого знімка просто на нього впевнено дивилася ставна молода жінка в строгому, бездоганно пошитому діловому костюмі, неймовірно вродлива й до серцевого болю знайома.
Це, без жодного сумніву, була його покинута Катя, але тепер вона була зовсім не схожа на ту забиту, наївну й налякану провінційну дівчину, яку він колись боягузливо зрадив. Ця розкішна, впевнена в собі світська жінка з журнальної обкладинки виглядала тепер набагато багатшою і вже точно в багато разів успішнішою за нього самого.
«Невже це справді вона?» — хрипко, здивовано видихнув зблідлий Артем, не вірячи власним очам і протираючи їх від подиву. Почувши це підтвердження, Ігор Ігнатійович різко, хижим рухом вихопив газету назад із рук сина, а його породисте, доглянуте обличчя миттю перекосило від нападу неконтрольованої, пекучої злості.
«Вона, певно, всерйоз думає, що якщо випадково зварила кілька вдалих голівок смердючого сільського сиру, то вмить стала справжньою фінансовою елітою суспільства?» — люто, гавкучим сміхом засміявся вражений у саме самолюбство багатій. «Знаєш що, мій безхарактерний синочку, мені якраз за графіком терміново треба особисто оглянути ті перспективні пусті землі, виділені під нову котеджну забудову просто поруч із цим злиденним селом»…
