«У моєму вусі хтось ворушиться», — скаржився одинадцятирічний хлопчик, але ніхто йому не вірив. Однак коли лікар виявив це на моніторі, здригнулися всі медики.
О пів на четверту ранку. У маленькій двокімнатній квартирі на четвертому поверсі панельної хрущовки панувала тиша, яку порушувало лише монотонне цокання старовинного годинника-ходика на кухні. Артем різко прокинувся від пронизливого болю, який немов розпеченою голкою проколов його праве вухо. Хлопчик зціпив зуби, намагаючись не закричати: він знав, що розбудить Людмилу, а це означало нову порцію криків і звинувачень.
Одинадцятирічний підліток обережно підвівся на ліжку, намагаючись не рипнути пружинами старого дивана, який слугував йому ліжком у маленькій кімнаті. Біль пульсував у такт серцебиттю, а всередині вуха щось ворушилося. Це відчуття переслідувало його вже п’ять років — відтоді, як він себе пам’ятав.
Але сьогодні було гірше, ніж зазвичай. Артем притиснув долоню до хворого вуха і відчув, як під пальцями щось рухається. Не витримавши, він почав розчісувати вушну раковину, намагаючись дістати те невідоме, що мучило його зсередини.
Шкіра швидко почервоніла, з’явилися подряпини, але хлопчик не міг зупинитися. Рухи всередині вуха посилювалися, наче щось намагалося вибратися назовні. З вушного каналу потекла тепла рідина.
Артем підніс палець до обличчя: на ньому блищали темні краплі, змішані з якоюсь в’язкою масою. Запах був неприємний, солодкуватий. Хлопчик поморщився, швидко витер руку об стару піжаму і подумав: «Знову це почалося».
Обережно піднявшись із дивана, він попрямував до виходу. Дерев’яна підлога була холодною, і Артем навшпиньки пройшов через вузький коридор до ванної кімнати. Старий лінолеум місцями відклеївся і шарудів під босими ногами.
У ванній він увімкнув тьмяне світло. Жовта лампочка під потрісканим плафоном ледь освітлювала маленьке приміщення з фарбою на стінах, що облупилася. Артем підійшов до дзеркала над раковиною і уважно оглянув своє відображення.
Праве вухо було запалене, обличчя бліде, під очима залягли темні кола від безсонних ночей. Він повернув голову набік, намагаючись роздивитися вушний канал, але в тьмяному світлі нічого не було видно. Зате ворушіння всередині посилилося, і тепер до нього додався тихий, майже нечутний писк…
Коментування закрито.