Вона жорстко обмежила час на збори одним тижнем, підкресливши, що після спливу терміну вдасться до заходів. Надя вийшла з кімнати, гучно грюкнувши дверима, залишивши Тамару Ігорівну одну в оглушливій, гнітючій тиші. З цього моменту життя в квартирі перетворилося на мовчазну війну, де в кожної сторони була своя правда.
За кілька днів стало зовсім очевидно, що пенсіонерка не має наміру пакувати речі й іти. Вона продовжувала займатися звичними справами, намагаючись ігнорувати присутність і ворожість онуки. Однак у ній усе тремтіло від напруження, очікуючи кожного шурхоту за дверима своєї кімнати.
Дівчина, бачачи таке уперте небажання, поспішила поскаржитися на норовливу й шкідливу родичку своєму майбутньому чоловікові. Вона описала ситуацію в наймрачніших барвах, виставляючи себе жертвою обставин і чужого свавілля. Їй потрібна була підтримка й конкретний план, як виселити стареньку без зайвих сантиментов і затримок.
Підприємець-майбутній чоловік, що відзначався сумнівною мораллю, не розгубився і швидко підказав радикальний план. Він уже бачив себе господарем цієї квартири і не збирався ділити територію з чужою літньою людиною. Його поради були просякнуті холодним розрахунком і повною відсутністю поваги до старшого покоління.
Наречений, мріючи якнайшвидше оселитися у чужих апартаментах, наполегливо порадив звернутися до суду. Він переконував Надю, що закон повністю на її боці, а моральні аспекти не мають жодного юридичного значення. Для нього ця ситуація була лише технічною задачею, яку потрібно вирішити максимально ефективно.
Брюнетка визнала цю пораду ідеальною і не стала відкладати справу на потім заради пристойності. Вона відчувала, що час працює проти неї, і хотіла вирішити питання до дати весілля. Її рішучість підживлювалася підтримкою нареченого, який вправно маніпулював її бажаннями й егоїзмом.
Вже наступного ранку вона рішуче подала відповідну позовну заяву до районного суду міста. Надя почувала себе героїнею фільму, яка бореться за свої права проти несправедливих обставин. Вона була готова йти до кінця, не замислюючись про ціну, яку доведеться заплатити її бабусі.
Буквально через місяць судове рішення було винесене і приведене в виконання судовими приставами. Процес пройшов дивно швидко, бо документи на право власності були оформлені бездоганно з юридичної точки зору. Тамара Ігорівна не змогла протиставити сухим параграфам закону своїх сліз і благань про пощаду.
Сімдесятип’ятирічна жінка опинилася за порогом власного дому в один із сірих і холодних днів. Двері за нею зачинилися з важким звуком, відсікаючи її від усього, що складало сенс її довгого життя. Вона стояла на сходовому майданчику, стискаючи в руках стару сумку з найнеобхіднішими й найдорожчими речами…
