Федір не міг повірити своїм очам, коли побачив написану рукою Анни заяву.
«Громадянка Анна Миколаївна Соломатіна звинувачує вас, Кулібін Федір Іванович, у крадіжці та незаконному утриманні у себе її падчерки, Соломатіної Міли Володимирівни».
— Що за маячня? Яка крадіжка? Вона з глузду з’їхала, чи що? Де докази? Де сліди насильства і медичний огляд?
Але криком справі не допоможеш. Федір потрапив у немилість багатої вискочки і тепер міг поплатитися за це і репутацією, і кількома роками життя. А у нього їх було не так вже й багато. Всім відомо, що тюрма не продовжує життя. Федір і без того часто застуджувався, та й ранній ревматизм з’явився у нього не просто так.
— Хочу вас відразу попередити, — заявив державний захисник, — справа безнадійна.
— Хіба ви можете говорити таке своїм клієнтам? — тут же обурився Федір. Тепер він сидів у камері як на голках. Його долю вершили чужі нечисті руки, і це дуже лякало.
— Я змушений бути чесним і озвучувати всі факти, — відповів Єгор Веніамінович. Досвіду адвокатської практики йому вистачало, щоб робити подібні заяви з майже стовідсотковою впевненістю. — Міла, наш єдиний свідок, не може говорити. Я вірю вам і розумію ваше обурення, але слово Анни Миколаївни проти вашого, і воно вище. Я шкодую.
— І що ж мені робити? Ви ніяк не можете мені допомогти, а я не збираюся сидіти ні за що, — торохтів Федір, не відчуваючи під собою жодної опори.
У нього не було ні грошей, ні впливових друзів, щоб дати йому хоч якусь надію. Федір не хотів миритися з несправедливістю, що коїться в судовій системі.
— Я за всі свої вчинки чесно відповів перед законом, але це наклеп. На чому будується справа? На одних лише свідченнях цієї дряні. Для чого мені чужа дитина, я і сам ледь зводжу кінці з кінцями.
— Про вашу справу пишуть у газетах. Соломатін відомий на весь округ, а преса знає: потрібен винуватий. Мені шкода, що це ви. Суд все-таки відбудеться. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб зменшити термін, — пообіцяв Єгор Веніамінович. — Але на більше я не здатний. Прокуратура на їхньому боці, і пощади чекати не доведеться.
Розслідування затягнулося, і востаннє — на півтора місяця. Федору довелося знову звикати і до тих умов, у яких він тепер існував, і до думки про те, що все вирішиться не на його користь.
Незабаром після розмови з адвокатом йому стали приходити добротні посилки зі смачними чаями та дорогою копченою ковбасою від якоїсь Інни Андріївни. Вона попросила про побачення, і Федір погодився. Перед ним сиділа повненька жінка років п’ятдесяти восьми. Виглядала вона доглянуто, і Федір не знав, чого від неї очікувати.
— Федоре Івановичу, мені так шкода, що ви тут, — ледь не розплакалася вона. — Мене звати Інна, і я працюю кухарем у будинку батька Міли. Бідна дівчинка, я так боялася, що з нею що-небудь трапиться. І я вдячна, що саме ви її знайшли. Вона ж мені як онука, я за неї дуже переживаю.
— А що вам відомо про цю Анну, і хто батько Міли? Він може мені чимось допомогти? Чому він допустив увесь цей цирк? — заходився розпитувати Федір, зрозумівши, що Інна Андріївна може бути йому корисною. — Я у відчайдушному становищі. Ні в чому не винуватий, але ніхто не може витягнути мене звідси.
— Володимир Борисович не може ні на що вплинути, він у комі, — схлипнула Інна.
З тієї зустрічі Федір і Інна не припинили свого спілкування. Вони стали обмінюватися листами. Те, що хоча б одна людина переживає про його долю, гріло душу Федора. Він був вдячний Інні Андріївні за увагу і завжди із задоволенням приймав її передачі. Через неї він більше дізнавався про самих Соломатіних і Мілу, яка з колись радісної та відкритої дитини перетворилася на лякливу тінь.
Залишившись сам на сам із мачухою, Міла переживала не найкращі часи. Тепер, коли тато лежав у лікарні, заступитися за неї було нікому. Анна відразу їй не сподобалася. Вона в’юнилася навколо її тата і воювала з маленькою Мілою за його увагу.
«Я придумала розвагу тільки для нас двох. Як тобі ідея з’їздити в круїз?» — шепотіла Анна Володимирівна на вухо.
— А як же Міла? Вона і так росте без мами, я постійно зайнятий справами компанії.
— Інна Андріївна скоро стане їй ріднішою за мене, — відповідав заклопотаний чоловік…
Коментування закрито.