— А ось я можу таке придумати, що ти до кінця життя будеш на небо дивитися з-за ґрат, — загрозливо прошипіла мачуха Міли.
Тільки і ця погроза не справила на Федора ніякого ефекту.
— Мачухо, я вже своє відсидів і не раз, правила знаю, нема чого мене лякати. Ляканий я. Чекаю документи. Пред’явите?
Анна трималася з останніх сил, щоб не заверещати від досади. Вона терпіти не могла, коли все йшло не за планом, і ненавиділа, коли таке отриб’я намагалося вчити її життю. Абияк зберігши самовладання, Анна сказала:
— Зараз я переговорю з вашим дільничним, подивимося, на чий бік він стане.
Варто було Анні вийти на вулицю, як Міла притиснулася до ноги Федора, тремтячи всім тілом. Було ясно, Міла до смерті боїться мачуху, і ні про яку сімейну ідилію мови йти не може. Федір знав, що малечу все одно заберуть, адже він їй ніхто, і не міг боротися за дитину. Хто знає, чому вона стала такою тихою, беззвучною, чому опинилася в безлюдному лісі?
Ті ж питання мали хвилювати і Олександра Олеговича, але коли той прийшов, він лише винувато посміхнувся Анні.
— Анно Миколаївно, прошу вибачення за цього, — махнув він у бік житла Федора. — Він у нас анархіст, живе не за законом усе життя. Чого ще можна очікувати від такого негідника?
— Мені все одно на його переконання. Я хочу, щоб його потримали в камері день-другий. Не потерплю, щоб він ще раз вклинився в мої справи. Скрутіть його зараз же та відвезіть. Нехай знає, на кого не варто свій рот розкривати.
— Це я із задоволенням, Анно Миколаївно.
Олександр у передчутті потер руки одна об одну. Давно його хотів закрити, та не було за що, а тепер ось який вдалий випадок підвернувся. Коли Федір побачив задоволене обличчя дільничного, то відразу зрозумів, що на нього чекає.
— Що, громадянине начальник, залила вам у вуха цяця міська, а ви і раді старатися?
— Не патякай, Кулібін, не час зараз. Дівчинку Анна Миколаївна забирає, хочеш ти цього чи ні. А сам збирайся, поїдемо у відділок, запитаємо у тебе, як все було, пояснення даси.
— Та ви говоріть прямо, що вона на мене наскаржилася і чекає на мене камера. Але я готовий за свої вчинки відповісти, а на вашому місці придивився б до цієї особи. У них у сім’ї явно не все гаразд. Звідки тут маленька дівчинка, та ще й багата, в нашій глушині? Збіг?
— Ти мені зуби не заговорюй, одягайся, поїхали.
Грім біг за господарем до самої поліцейської машини. Він гавкав і стрибав, чуючи недобре.
— Тихіше, тихіше, друже, залишишся за головного, а я скоро повернуся.
Потріпавши улюбленця за вухом, Федір забрався в машину. Анна проводжала автомобіль задоволеним поглядом, а Міла знову зникла з поля зору, обіймалася з великим і хоробрим Грімом, що скавучав за господарем, який поїхав.
— Боже мій, Міло, залиш пса в спокої, напевно він блохастий. Хто знає, яку він тут заразу на себе поначіпляв. Сідай у машину, поїхали додому.
Дівчинка не хотіла слухатися, але один громила з почету взяв її на руки і відніс у розкішний автомобіль.
У СІЗО Федір не почув нічого нового. Дільничний мусолив його старі судимості та перебирав папірці, що тільки втомлювало чоловіка.
— А по справі буде що-небудь? — втомлено запитав Федір.
— Кулібін, не нахабній, за законом ми маємо право затримати тебе на конкретний час.
— Мені потрібен дзвінок, пса нікому годувати, а у нього режим.
— Режим, — похитав головою Олександр Олегович. — Зараз подзвониш, не помре твоя псина.
В ізоляторі Федора зустрів типовий контингент — злодії, дебошири, п’яниці. Він уже років вісім як не спілкувався ні з ким із подібного середовища і відчув себе огидно, знову опинившись у подібній обстановці, немов і не було тих років на волі та спокійного життя біля лісу. До горла підступала нудота від огиди. І як Федір міг стільки років свого життя безповоротно згубити на тюрми? Що він від цього отримав?
— Чуєш, діду, це тебе, чи що, за розтління сюди? — почувся чийсь голос.
— Не мели нісенітниці, малий, цілішим будеш, — тут же обірвав його Федір, даючи і іншим зрозуміти, що з ним жарти погані.
— Значить, ти… Що ж, тобі жодна баба в селі не приглянулася? Ну, розповідай, як ти до цього докотився?
Федора переселили в окрему камеру того ж вечора. Олександр думав, що йому дістанеться від інших затриманих, але помилився. Федір будь-якого безтолкового гультяя міг заткнути.
Дві доби його тримали в ізоляторі без пред’явлення звинувачення. Він уже розслабився, чекав, коли його відпустять, тільки погрози Анни виявилися не порожнім залякуванням.
— Кулібін, вставай, у допитну.
— Та що таке? — схопився він з лави, на якій уже всі боки відлежав. Літнє тіло не було в захваті від жорстких умов перебування.
— Зараз дізнаєшся…
Коментування закрито.