Сторожка зустріла його тишею і запахом хвої; Михайло затопив піч, зварив кашу і сів біля вікна з кухлем чаю. За вікном догоряв захід сонця, забарвлюючи небо в червоні тони, і тоді він побачив його. На краю галявини, за двісті метрів від сторожки, стояв тигр із тим самим шрамом на плечі.
Він дивився на будинок, не рухаючись, просто стояв і дивився. Михайло повільно встав, підійшов до дверей і відкрив їх, відчуваючи холодний вітер в обличчя. Він ступив на ганок і підняв руку у вітанні, знаючи, що звір бачить його.
Тигр не пішов відразу, постояв ще хвилину, потім развернувся і зник у заростях. Але Михайло знав: він повернеться, може, не завтра, але повернеться. Тому що між ними виник зв’язок, який не розірвати ні часом, ні відстанню. Це була клятва лісу, мовчазна, але непорушна.
Коментування закрито.