— У мене серце…
— Досить! — різко сказав Денис. — Досить прикриватися хворобами щоразу, коли тебе ловлять на брехні.
Свекруха дивилася на нього з відчаєм.
— Денисе, не кажи так.
— Казатиму. Бо це правда. Ти зруйнувала моє життя. Альону я кохав, а ти її обмовила. Майя була хорошою, а ти підкинула їй річ. Тепер ти намагалася знищити Поліну. Але більше я тобі цього не дозволю.
Він повернувся до дружини.
— Пробач мені, — сказав він. — За те, що не повірив одразу. За те, що знову обрав її. За все.
Поліна мовчки кивнула.
Валентина підвелася з-за столу.
— Галю, я більше не можу на тебе дивитися, — холодно сказала вона. — Ти ганьбиш усю сім’ю.
Вона пішла. За нею мовчки потяглися інші родичі.
Тітка Віра сиділа, втупившись у підлогу. Поліна підійшла й поклала перед нею скриншот їхнього листування.
— Хочете пояснити?
— Я… я думала, це несерйозно, — пролепетала Віра. — Просто послуга подрузі.
— Ви хотіли обмовити мене за гроші.
— Пробач, Поліно. Я стара дурепа.
— Так, — сказала Поліна. — І більше у нашому житті вас не буде.
Віра встала й вийшла, не попрощавшись.
У квартирі залишилися Поліна, Денис, Аркадій, Марина й Галина Павлівна.
Свекруха сиділа, згорнувшись у клубок. Плечі в неї тремтіли.
— Я не хотіла, — прошепотіла вона. — Я просто боялася залишитися сама.
— Ні, — сказала Поліна. — Ти боялася втратити контроль. Боялася, що Денис стане дорослою людиною, яка сама вирішує, з ким жити і кого любити.
— Я його мати.
— Ти була його тюремницею.
Галина Павлівна підвела мокре від сліз обличчя.
— Що тепер буде?
Поліна сіла навпроти.
— Тепер ти відшкодуєш мені моральну шкоду. І публічно вибачишся.
— Публічно?
— Перед тими самими людьми, перед якими звинувачувала мене.
— Я не буду.
— Будеш. Інакше я подам до суду. З усіма доказами. Тоді все буде куди серйозніше.
Галина Павлівна довго дивилася на неї, потім опустила очі.
— Добре, — прошепотіла вона. — Я заплачу. І вибачуся.
— І ще, — додала Поліна. — Ти більше не втручаєшся в наше життя. Не контролюєш. Не маніпулюєш. Ми з Денисом з’їдемо, а ти залишиш нас у спокої.
— А якщо ні?
Поліна нахилилася ближче.
— Тоді всі ці записи побачать не тільки родичі. Під твоїм ім’ям. З усіма подробицями. Впораєшся з такою ганьбою?
Галина Павлівна зблідла.
— Ти жорстока.
— Ні. Справедлива. Ти почала цю гру. Я просто дограла її до кінця.
Свекруха більше нічого не сказала. Підвелася й, похитуючись, вийшла з квартири.
Денис пішов слідом, але не за нею. Він лише провів матір до дверей і зачинив їх.
Аркадій налив собі напою й випив залпом.
— Я все життя думав, що Галя сувора, але справедлива, — глухо сказав він. — А вона просто…
— Не хвора, — тихо сказала Марина. — Просто егоїстка.
Аркадій подивився на колишню дружину…
