Це була справжня, детальна хроніка цілої родини і складної епохи. Артем мовчазливо погодився з висновками своєї проникливої сестри. Він почав чітко розуміти, що багаторічна сувора заборона мала зовсім інший, глибокий сенс. Старий зовсім не ховав від онуків якесь банальне побутове сміття або стару техніку. Він дбайливо і ревно охороняв щось неймовірно особисте і потаємне.
Гараж виявився не звичайним місцем зберігання непотрібних речей, а справжнім надійним притулком. Брат і сестра стояли серед сотень дерев’яних свідчень свого власного життя. Повітря всередині старої споруди здавалося неймовірно щільним від безлічі невисловлених важливих слів. Мілена знову перевела затуманений погляд на фігурку в знайомому смугастому светрі. Її тонкі пальці злегка тремтіли від хвилювання, але погляд залишався твердим і рішучим.
Світло від сонця поступово зміщувалося, і химерні тіні на дерев’яних стінах помітно подовжувалися. Довгі стелажі в напівтемряві здавалися воістину нескінченними і такими, що йдуть у вічність. Саме в цей момент Артем звернув увагу на одну важливу дивину. У самій глибині приміщення, за останнім рядом дерев’яних полиць, виднілася темна ділянка стіни. Створювалося стійке враження, ніби внутрішній простір споруди продовжується трохи далі.
Світло в гаражі стало м’якшим, ніби сам ранок вирішив не квапити події. Артем і Мілена рухалися вздовж довгих стелажів повільно і майже синхронно. Тепер вони вже не дивилися на майстерно вирізані фігурки як на окремі предмети. Вони почали вдумливо читати їх, як невидимі рядки в дивовижній книзі, написаній без жодної літери. Найраніші роботи майстра скромно стояли на нижній полиці, ближче до вхідних дверей.
Вони були значно простішими, лінії здавалися обережнішими, а обличчя менш деталізованими. Але навіть у цій видимій простоті явно відчувалася величезна творча зосередженість. Немов рука різьбяра тільки вчилася вільно говорити складною мовою дерева. Перша композиція зображувала двох маленьких дітей, що стоять під великою розлогою березою. Хлопчик був вирізаний трохи вищим, його плечі напружені, а підборіддя вперто підняте вгору.
Дівчинка виглядала тонкою, з довгою косою, її голова була схилена до землі. Навіть легка незручність у положенні їхніх ніг точно передавала ніжний дитячий вік. Артем з ностальгією згадав ту саму березу в їхньому старому дворі. Саме під нею вони часто і захоплено грали в неприступну фортецю. Дід тоді подовгу сидів на дерев’яній лавці і мовчки спостерігав за їхньою гучною метушнею.
Діти наївно вважали, що він просто відпочиває після важкої фізичної роботи. Далі на полицях йшли деталізовані сцени з їхнього повсякденного сімейного життя. Фігурки, що зібралися навколо великого столу, зображували сім’ю у веселе свято. Маленькі млинці були неймовірно акуратно вирізані на мініатюрних дерев’яних тарілках. Їхня мати, Людмила Савельєва, була жінкою середнього зросту з м’якими рисами обличчя.
Вона завжди збирала своє світле волосся в акуратний низький пучок на потилиці. У реальному житті жінка відрізнялася величезним терпінням, але після важкого розлучення стала більш замкнутою. У її дерев’яної фігурки плечі були злегка опущені вниз. Обличчя залишалося спокійним, наче старий майстер розгледів її приховану втому раніше за всіх інших. Поруч стояла фігурка їхнього батька, Віктора Савельєва, високого і широкоплечого чоловіка.
У нього були густі темні брови і дуже важкий, пронизливий погляд. У ранньому дитинстві Артем відверто побоювався його раптової різкості. Після втрати хорошої роботи Віктор став дуже дратівливою і запальною людиною. Дід ніколи не обговорював складний характер зятя вголос або в присутності дітей. У дерев’яній мініатюрі він зображений зовсім не суворим, а скоріше глибоко задумливим.
Немов мудрий автор бачив у ньому не тільки частий гнів, а й сильну життєву розгубленість. Наступні довгі полиці достовірно відображали неминучу зміну пір року. Зима була представлена маленькими фігурками в щільних пальтах і теплих шарфах. Навіть крихітні сліди на дерев’яному снігу були вирізані неймовірно тонкими і чіткими штрихами. Весна радувала око танучим краєм двору і першою боязкою зеленню.
Кожне вирізане обличчя мало свій унікальний і дуже живий вираз. Це не був безглуздий гротеск або награна театральна постановка. Майстер точно передав дрібні складки навколо очей, легку асиметрію губ і характерний нахил голови. Мілена тихо прошепотіла, що дід помічав абсолютно все, що відбувалося навколо. Вона надовго зупинилася перед сценою, від якої у неї раптово перехопило подих.
Композиція зображувала звичайну кухню і невелику фігурку засмученої дівчинки. Вона сиділа на табуреті, її голова була опущена, а тендітні плечі помітно тремтіли. Перед нею знаходився стіл, а поруч зяяв порожній простір, ніби хтось щойно вийшов. Мілена впізнала цей болісний життєвий момент абсолютно миттєво. Їй тоді тільки-но виповнилося дванадцять років.
Саме того злощасного дня батьки сухо повідомили їй про своє швидке розлучення. Вона в сльозах втекла на тісну кухню, щиро думаючи, що ніхто не бачить її горя. Але дід усе бачив і чудово розумів її розбитий стан. Дерев’яна фігурка неймовірно точно передавала навіть сильну м’язову напругу в її спині. Це було далеко не просто майстерне художнє зображення…
