На подив Микита їй дуже сподобався. Він за характером зовсім був інший, ніж його покійний татусь.
А вночі Світлана з Пашею шепотілися.
— Світлано, ти зовсім, чи що? Як ми його візьмемо? Він дорослий хлопець уже, — обурювався Павло. — Та й навіщо це все?
— Пашо, вони брати. І Микита хороший. Ти ж сам бачиш, нормальний хлопець. Шкода його. Я дізналася про його матір. Вона зовсім про сина забула. Опустилася, сором один. А хлопчиськові сім’я потрібна.
— І ти вирішила, що наша сім’я?
— А яка ще?
— Ні, а якщо він сам не погодиться?
— Так ми його запитаємо.
Через кілька днів Павло і Світлана були в дитячому будинку. Розмовляли з Микитою.
— Ви пропонуєте мені жити з вами? — голос підлітка затремтів. — Навіщо я вам?
— Ти рідний брат Льоші. Отже, і нам не чужа людина, — відповів Павло. — Вирішуй сам, звичайно. Але нам здається, буде краще, якщо ви разом жити будете.
— А мені дозволять? — Микита в хвилюванні стиснув пальці.
— Дозволять, — посміхнулася Світлана. — Ми вже питали.
І Микита невпевнено кивнув у відповідь. Через місяць він переїхав у квартиру Павла і Світлани. І Павло, і Світлана про це жодного разу не пошкодували. Хлопчиська були дружні. По дому допомагали. Микита нарешті за довгий час знову відчув, що його люблять. Про матір він майже не згадував. Він не потрібен — так і він про неї забуде.
А одного прекрасного ранку Світлана щось довго затрималася у ванній. Павло вже почав турбуватися.
— Світлано, з тобою там все в порядку? — Він постукав у зачинені двері. — Ти там уже майже годину сидиш. Відчиняй.
Через деякий час Світлана нарешті відчинила.
— Пашо, я можу помилятися, але це вже п’ятий. — Вона простягнула чоловікові тест на вагітність.
— Не зрозумів… — Того аж піт пробив. — Дві смужки?
— Я вже тиждень себе погано почуваю. Думала, захворіла, записалася до лікаря. А там черга на два тижні вперед. В аптеці попросила що-небудь від нудоти. Так молоденька аптекарка пожартувала ще: «Може, краще тест?» А який тест, коли мені всі лікарі сказали, що я ніколи не зможу завагітніти? Але я купила. Переконала дівчина. Потім ще кілька разів в аптеку бігала. Пашо, на всіх дві смужки!
— Світлано! — вигукнув Павло. — Так це ж диво! Розумієш, диво!
І він підхопив Світлану на руки і закружляв по кімнаті.
Микита і Олексій з подивом виглядали зі своєї кімнати.
— Тітонько Світлано, ви чого це?
— Дядьку Пашо?
Нарешті наважився запитати Олексій:
— Льошко, а у нас дитина буде? — посміхнулася Світлана.
— Це брат, чи що? — почухавши потилицю, запитав Олексій.
— Або сестра, — сказав Микита.
І всі засміялися.
Лікар у поліклініці дуже довго дивувався такому ось повороту подій. Стільки років було безпліддя, а ось на тобі — завагітніла Світлана. Через кілька місяців стало зрозуміло, що буде двійня. Ця новина трохи ошелешила Павла. Куди всіх розміщувати? Квартира хоч і простора, але все одно на таку кількість народу не розрахована. Питання вирішилося досить скоро. Павлу запропонували бути керуючим у його компанії. Зарплата в рази більша. Не став Павло довго думати і погодився. А потім в іпотеку взяв великий будинок з хорошою ділянкою. І вся його сім’я там з комфортом розмістилася.
Ось так і живуть. Микита з Олексієм закінчують школу. Двійнята Оленка та Ігорьок ростуть на радість батькам. Світлана і Павло щасливі.
Льошці давно не снився цей сон. І ось знову раптом сниться йому ромашкове поле. І мама по ньому йде. Вона така красива. Рукою йому махає. Льошка хоче зробити крок їй назустріч і раптом згадує, що ноги у нього зв’язані. З жахом дивиться вниз. І з подивом бачить біля ніг маленьку пташку. Вона тягне за мотузку, яка плутала його ноги, і мотузка раптом розсипається як попіл.
Льошка бере пташку на руки. А вона не боїться. Красива така, золотиста. Дивиться своїми оченятами-намистинками на Льошку.
— Мамо, дивись, яка пташка! — кричить він Олені. — Лови!
І він розгойдує руку, щоб пташка полетіла до мами. А мама сміється у відповідь і руками сама махає, мовляв, не треба, нехай поруч з тобою буде. Пташка в’ється навколо Льошки і не відлітає. Щебече так радісно, і на душі від цього світло.
— Мамо, почекай! — кричить Льошка і біжить за нею.
А вона посміхається і зникає. А пташка щебече, щебече. За собою кличе. І Льошка йде за нею. Дорога якась. А по ній назустріч йому йдуть Світлана з Павлом і Микита. На кожному плечі у брата по малюкові — Оленка та Ігорьок сидять, сміються. І так радісно Льошці їх усіх бачити. А пташка змахнула крилом і полетіла.
Олексій прокинувся з відчуттям щастя. Так, у нього є сім’я. Велика і дружна. Так, маму ніхто ніколи не замінить. Але якщо є поруч люди, які можуть втамувати твої печалі, закрити від прикрощів, врятувати від біди, то заради цього вже варто жити.
Коментування закрито.